Читати книгу - "Водяничок"

Угу Шугу вислухав їх мовчки. Потім настовбурчив пір’я і стрепенувся.

— Дуже сумно, що так сталось, надзвичайно сумно, — сказав він. — То он чого останнім часом малий не відвідував мене! Ви питаєте, чому він раптом обернувся на денного привида! На це я можу сказати тільки одне: справа в годиннику!

— В якому годиннику? — спитали водночас Гюнтер і Ютта.

— Звісно, в тому, що на ратуші.

І Угу коротко пояснив дітям, яка залежність між годинником на ратуші і Привиденям. Потім спроквола, розсудливо додав:

— Спробуйте довідатися, чи днів чотирнадцять Тому ніхто не зупиняв або не переставляв стрілок ратушного годинника. Якщо таке було, то потурбуйтеся, будь ласка, поставити годинник правильно. Оце все, що я можу вам сказати. Бувайте здорові, товариство, і передайте від мене вітання маленькому Привидові, якому я бажаю всього найкращого.

Сказавши це, він розпростав крила, кивнув головою аптекаревим дітям і зник у темряві.

Тільки-но ратушний годинник наступного полудня вибив дванадцяту, як Привиденя стрімголов кинулося крізь підвальне вікно в аптекарів садок, де на нього вже чекали Герберт з братом і сестрою.

— То як? — збуджено вигукнуло воно. — Вдалося вам що-небудь чи ні?

— Не хвилюйтеся, — сказав Герберт, — усе пішло як по писаному.

А Ютта, сяючи, докинула:

— Гадаю, ви будете задоволені. Здається, ми вам допоможемо.

— Та невже?! — Привиденя аж застрибало з радості. — Розповідайте ж! — благало воно нетерпляче. — Розповідайте, будь ласка!

Але Герберт мовив:

— Ходімо краще в альтанку, там нам ніхто не заважатиме. І я ж хочу вам віддати ваші ключі. Спасибі вам за них!

— Будь ласка, будь ласка, добре, що вони вам згодилися!

В альтанці було тісно, але затишно. Усі четверо, наче змовники, скупчилися навколо круглого столика.

— Ну ж бо, розказуйте! Я хочу нарешті знати, як мені бути.

Герберт, його брат і сестра переказали розмову з Угу Шугу.

Тому здається, що лихо, яке спіткало Привиденя, у якийсь загадковий спосіб пов’язане з годинником на ратуші.

— Спершу ми не знали, що ж нам з цього, — вів далі Гюнтер. — Але потім сказали собі: та про годинник можна розпитати годинникаря Ціферля! Ми відразу пішли до нього, і, як ви гадаєте, що з’ясувалося?

— А що? — спитало Привиденя.

— Пан Ціферль розповів нам, — сказала Ютта, — що шістнадцять днів тому він за дорученням бургомістра оглядав ратушний годинник. О сьомій ранку зупинив годинниковий механізм і рівно півдоби щось там робив, аж до сьомої вечора.

— А потім, тобто через півдоби, — поважно казав Герберт далі, — пан Ціферль знов пустив годинника, і стрілки пішли, власне, з того місця, де вони вранці зупинилися. На циферблаті, зрештою, нічого не зміниться, чи то буде сьома година ранку, чи сьома вечора.

— Але в тім-то й річ — тільки на циферблаті, — втрутився Гюнтер. — Насправді ж ратушний годинник почав на півдоби відставати: коли настає північ він вибиває полудень, а надходить полудень — він вибиває північ! У всьому містечку ніхто цього не помітив, адже це нікому не зашкодило, от тільки…

— …мені! — вигукнуло Привиденя, аж тепер збагнувши, що до чого. — Саме тому, що годинник відстає, я останнім часом прокидаюся опівдні, а не опівночі.

Діти закивали головами. Вони не мали сумніву, що причина саме в цьому.

— Отже, ви справді гадаєте, що можете мені допомогти?

— Авжеж, — підтвердив Герберт.

— Саме тому, — пояснив Гюнтер, — сьогодні о сьомій вечора ми з паном Ціферлем піднімемося на ратушну вежу…

— Стрілки годинника, — додала Ютта, — простісінько треба перевести на півдоби вперед, і він ітиме, як раніше.

— Оце й усе? — здивувалося Привиденя.

— Так, оце й усе, — відповіли аптекареві діти. І якщо вже це не допоможе, то вони навіть не знають, що тут взагалі може допомогти.

— Допоможе! — переконано сказала Ютта.

І Гюнтер запевнив:

— Звичайно!

— Ох, діти! — зітхнуло Привиденя, звівши вгору свої білі очі. — Якщо ваші слова справдяться, то кращого й вигадати годі!

Потім воно замріяно розповіло дітям, з якою радістю знов стане нічним привидом, блукатиме собі по замку, — мовляв, більшого щастя воно просто не уявляє.

Захопившись, Привиденя мало не проговорило аж до першої.

Та раптом воно згадало про свій лист до бургомістра.

— Листа ви можете віднести на пошту сьогодні увечері, — сказало воно. — Пощастить нам із годинником чи ні — завтра о цій порі мене вже не буде в містечку, це напевно.

Привиденя вже хотіло було попрощатися й знову майнути до підвалу.

Але Ютта заперечила. Вона наполягала, щоб Привиденя цього разу спало не в підвалі, а в альтанці.

В скрині, що була за лаву, дівчинка зробила Привиденяті з ляльчиних подушок м’якеньку постіль.

— Спіть собі на здоров’я, і нехай вам щастить, коли прокинетесь, — побажала вона йому перед тим, як ударило першу, й віко скрині опустилося над ним.