Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Марина — цариця московська 📚 - Українською

Читати книгу - "Марина — цариця московська"

284
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Марина — цариця московська" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 235
Перейти на сторінку:
всі ієрархи.

Ось тоді Марина дізналася від батька, що царевич Дмитрій попросив її руки вже офіційно. І дізналася про це не від самого претендента на її руку і серце, як то й годилося б у такій ситуації, а від батька.

І батько пообіцяв віддати за нього свою дочку — не застерігши про це навіть головну винуватицю події. Лише сказав:

— Пишайся, дочко. Російський царевич, православний за вірою, заради тебе прийняв католицтво. Тебе, дочко моя, чекає блискуча кар’єра!

Марина заплакала. Не від радощів, що її чекає блискуча будучина, а від того, що батько, виявляється, віддав її за Дмитрія, а її навіть до відома не поставив. Не поцікавився її згодою. Лише постфактум сказав. Наче продав чи обміняв якийсь товар. Але ні в батька тоді для неї вже не було часу, ні в Дмитрія — в літо 1604 року вони були зайняті збиранням війська для походу на Московію. І Марина майже не бачила їх — ні батька, ні жениха. Але образа не вщухала: як це з нею навіть не порадилися, не запитали бодай для годиться її згоди. Без неї її засватали. Однак образу мовчки в собі носила. Вона не проти була стати жоною царевича, але... але чому ж вони її про те навіть не запитали, не поцікавилися її думкою?

У вересні 1604 року в Глинянах відбувся генеральний огляд війська, набраного для походу, на якому Юрія Мнішека вибрали похідним гетьманом, а військо поділили на роти. Звідти мали вирушати через Фастів і Васильків на Київ і далі... Далі на Москву.

Марина Мнішек мала чекати свого судженого вдома, у Самборі, як зразкова наречена чекає нареченого з походу. Домовленість була: як тільки Дмитрій увійде в Москву — а про те, що він туди увійде, ніхто в Самборі, як і у всій Речі По­сполитій, не сумнівався, — й утвердиться в Кремлі, настане черга їй, Марині, вирушати в Москву...

Але її все ще ятрила образа, що її видали заміж без неї. Правда, в останній день, як царевич з її батьком і військом мали залишати Самбір, у неї відбулася розмова з женихом.

— О, панно ясная, я щасливий у цьому житті удвічі... Ні, утричі. Що народився в цьому світі, що вцілів і мене не зарізали колись в Угличі Годунові служки, і третє моє щастя полягає в тому, що я живу в той час у світі білому, коли в ньому живе панночка ясная, незрівнянна Мариночка...

Так царевич велемовно, але ж і гарно-гарно казав, і Марині було приємно його слухати. Але вона дозволила собі — від повноти щастя — злегка повередувати:

— Ах, пане Дмитрію! Не було б мене, була б інша Мариночка. Світ, на ваше чоловіче щастя, не без жінок.

— Не без жінок! На наше чоловіче щастя, — погодився він. — Але ще однієї такої, як панночка Маринка, у світі немає і бути не може.

— Та невже? Пан фантазує...

— Не може бути! — затято вигукував він. — Бо панночка ясная єдина у світі білому. Одна-єдина. І я щасливий, що Провидіння послало її саме мені. Не знаю тільки, за які мої заслуги я уподобився такого щастя!

Досі їй ще ніхто таких слів не говорив, хоч вона їх і чекала — як чекає таких слів кожна жінка, і часто буває, що й не дочікується.

О, як вони звучали, його слова, тоді у саду, як вони сиділи на лаві, а він — царевич! — опустився перед нею на одне коліно і говорив, говорив, говорив... І слова його були красиві й божественні, ті слова, що їх багнуть хоч раз у житті почути всі жінки.

Навіть її охоронець, няня Софія, яка зазвичай сиділа тихо й німо збоку і щось вишивала — нечутна, як тінь, — так навіть вона, облишивши вишивання, слухала розкривши рота. І хоч ця проста жінка не все могла збагнути з вишуканої мови закоханого царевича, але слухала, як наче б він їй сповідувався в коханні.

До того Марина не була такою щасливою, як того дня, коли по обіді в саду на лаві слухала освідчення царевича... Чи багатьом дівчатам освідчуються в любові саме царевичі?

Відчувала себе не на лаві, а наче над усім світом білим, десь ближче до сонця, біля хмаринок білих у блакитному самбірському небі, і навіть чула зелений шум Карпат і гук трембіт на полонинах...

Отямилась.

Царевич опустився перед нею на обидва коліна.

— Звідтоді, як я, бідний чернець, котрий за порятунком прибув до королівства і побачив панночку ясную, світ для мене наче перемінився. Став золотим. До панночки ясної я не був таким щасливим. Присягаюся! Все життя вірно любити панночку ясную! Смію лише мріяти, аби панночка ясная і мене так само вірно покохала, як я її. За її кохання я готовий віддати все, все — і Москву, і царський престол...

— О-о!!. Яка нечувана жертва, — посміхалась вона, задоволена з його клятви, і — рожевіла, пишніла. — Та все ж, гадаю, московського престолу віддавати нікому не треба. Хоч я готова кохати пана і без престолу.

— О-о!!! Я хотів це почути! І я це почув. І тому я утричі щасливий!!!

Царевич схопився і ледь чи не затанцював біля лави, на якій вона сиділа.

Марина квітла.

Няня Софія тихо посміхалася беззубими яснами...

— Присягаюся родом своїм царським! — він навіть вдарив кулаком себе в груди. — Присягаюся перед ясновельможною панночкою: я візьму Москву — чого б мені не коштувало! Царський престол у Кремлі буде моїм! І тоді під бемкання малинових дзвонів панночка в’їде в Москву і в Кремлі, в Грановитій палаті, посяде свій трон — поруч із моїм.

Опустився

1 ... 30 31 32 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марина — цариця московська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марина — цариця московська"