Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 78
Перейти на сторінку:
Професор Темрявознавства, не перестаючи спускатись довгим рівним проходом і перебігаючи пальцями по гладенькому твердому ребру скелі. — Від цих камінних щільників мені завжди мулько на душі. — Він гигикнув. — Надто я підтоптався, щоб ганяти навзаводи з блискуном!

Голоси спереду погучнішали, а коли вони вже наближалися до кінця тунелю, по праву руку відчинилися здорові куті двері, й на підлогу лягла жовта світляна пасмуга. На порозі постав плескатоголовий гоблін-хранитель, заступаючи дорогу.

— Стій! — звелів він. — Хто йде?

Нехнюпніс ступив крок уперед.

— Це я, Нявкучий Змію, — відповів він сердито. — Чи ти забув, який сьогодні день?

— Ні, пане… Я… — замулявся Нявкучий Змій. Його голос був хрипкий і тягучий: всі плескатоголові гобліни Темнолісу тягли слова і гугнявили. Він глипнув на професорів і кивнув підборіддям у їхній бік. — Хто оті двоє?

Нехнюпніс зітхнув і обернувся до професорів.

— Ви вже даруйте йому, — попросив він. — Неборака тільки недавно в охороні. — Гоблін знову повернувся до Нявкучого Змія. — Сьогодні Скарбницький день, друже. Той день року, коли Найвищий Академік № 2 проводить урочистий огляд бурефраксу.

Нявкучий Змій похнюпив очі.

— Звідки мені було знати? — промимрив він.

— Звідки? — здивувався Нехнюпніс. — Таж я сьогодні вранці тобі нагадував! А тепер уступися, хай ми пройдемо! — Нявкучий Змій відступив назад, після чого Нехнюпніс крутнувся мимохідь до гобліна і дав тому добрячого ляща. — Недоумку! — прогарчав він і повернувся до професорів. — Кажу ж, він в охороні новак. Бігме, щойно з Темнолісу. Дужий у руках, але слабий на голову, це його вразливе місце. Ну, та нічого, навчиться.

Нехнюпніс повернувся і рушив далі коридором униз, повз непричинені величезні різьблені двері. Залопотіли мантії, професори поспішили за ним. Поминаючи двері, вони зазирнули всередину і побачили за порогом довге склепінчасте приміщення, видовбане у скелі.

То була казарма охоронців, де мешкав загін добірних плескатоголових гоблінів, які чергували у три зміни. Хто задавав хропака в ліжках, витесаних у стінах казарми, хто грав у карти за столом, а хто, як і Нявкучий Змій, стояв на чатах. Вигляд у кожного, як і в їхнього зверхника Нехнюпноса, був страховитий.



Процесія досягла кінця коридору. Нехнюпніс витяг із-за паса в’язку ключів, відімкнув двері й ступив крок убік, даючи професорам Світлознавства і Темрявознавства зайти першими.

— Вона мене завжди вражає, — прошепотів Професор Світлознавства, вступаючи до Скарбницької горниці.

— Так і проймаєшся увесь побожністю та святобливістю, — підхопив Професор Темрявознавства.

Вони перейшли горницю; височенна склепінчаста стеля відлунювала їхні кроки. Професори ступали по вирізьбленому в камені візерунчастому кругу з рівнобічних трикутників, концентричних кіл та блискавиць, що віялом розходилися з одного пункту. Малюнок нічим не різнився від візерунка на Мозаїчному квадраті. Обидва професори ступили крок уперед до скриньки, сміховинно малої супроти приміщення, де вона спочивала. Скринька стояла в самісінькому центрі Скарбницької горниці.

— Погаси ліхтаря, — звелів гоблінові Професор Темрявознавства.

Нехнюпніс заходився прикручувати ґнота, аж поки світло потьмяніло і згасло. Скарбницю огорнула кромішня пітьма. Професор Світлознавства подався вперед, відхилив віко скрині. І враз увесь склеп залило сліпуче сяйво бурефраксу, схованого в ній на споді. Так само удвох професори перелічили окрушини дорогоцінної речовини. Закінчивши рахубу, вони похилили голови.

— Світло у темряві, — прошепотів Професор Світлознавства, як того вимагав звичай.

— Темрява у світлі, — пробуркотів йому на відповідь Професор Темрявознавства.

Ці слова означали завершення церемонії Скарбницького дня.



Професор Темрявознавства опустив віко. Нехнюпніс знову засвітив ліхтаря.

Уже по їхньому виході в тунель, охоронець, замикаючи двері, обернувся до професорів.

— Від нього, отого бурефраксу, мені аж дух займає. Щороку. Слово честі! Зроду ще не бачив такої краси. — Він трохи помовчав. — Одного ніяк не збагну: як така мізерія бурефраксу може правити за баласт для всього нашого летючого скельного гіганта?

— Наперсток бурефраксу, — осміхнувся Професор Світлознавства, — важить більше як тисяча залізних дерев…

— У кромішній пітьмі, — додав Професор Темрявознавства.

— Авжеж, — притакнув Професор Світлознавства. — Це диво небесних наук, Нехнюпносе. Достоту, як і те, що розпечена скеля опускається, а зимна підіймається…

— А світляк стає летючим при горінні, — підхопив Професор Темрявознавства. — Оскільки велика летюча скеля невпинно розростається, треба дедалі більше бурефраксу, щоб утримати її на місці. Хмарогляди вчора потвердили, що віднедавна в повітрі збільшився вміст кислотно-туманних часток, нагнаних у Світокрай із відкритого неба.

— Велика буря уже в дорозі, — виснував Професор Темрявознавства.

— Авжеж, — притакнув Професор Світлознавства. — Гарлініус Гернікс ось-ось відбуде з Лицарської Академії до Присмеркового лісу на пошуки свіжого бурефраксу. — Він обернувся до гобліна. — Чудодійного бурефраксу, Нехнюпносе. Найціннішої речовини як у небі, так і на землі, яка утворюється тільки у Присмерковому лісі зі жмуту блискавиць Великої бурі…

Нехнюпніс почухав потилицю.

— Для мене це китайська грамота, професоре, — зізнався він. — Лишаю ці наукові премудрощі вам, ученим. Я простий охоронець, тільки й того.

— Ну-у-у! Не будь такий скромний, Нехнюпносе! — дорікнув Професор Світлознавства. — Ти — наші очі й вуха.

— Без тебе, — підхопив Професор Темрявознавства, — ми ні сном ні духом не відали б ані про зрадливих мрякощупістів, ані про чиїсь намагання підкупити охорону кліток.

— Що ж, як мовиться, кого застерегли, тому зброю до рук дали, — вирік Професор Світлознавства. — Ми сповістимо Найвищого Академіка при першій же нагоді. Він мусить знати, яка серйозна небезпека нависла над ним.

Розділ дев’ятий
Кам’яні щільники

Ось уже втретє упродовж трьох діб нічний Квінтів сон потривожено. О четвертій годині його пробудив легенький стукіт у двері опочивальні. Хлопець перевернувся на бока і вдивлявся у кімнатний морок.

— Хто там? — сонно промурмотів він.

Стук погучнішав і став настирливіший.

— Я питаю, хто там? — повторив Квінт,

1 ... 30 31 32 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"