Читати книгу - "Марко Проклятий"

Отак перебравши всіх гуляк і дуже вилаявши їх, як непотрібних козаків, Марко підняв свою торбу на плечі і потяг знов до лісу, не оглядаючись…

Козаки-хуторяни зовсім були збиті з пантелику, не знали, що и робить, що й казать; забули й за горілку…

А як ото трохи прочуняли і прочухались, Гоцопуп обізвався до їх:

— А що, хлопці, може, отой якийсь чудний старий чоловік і добре діло нам казав, бо і я перш чув, що дуже страшно на Волині і на Подолі, і як там знущаються над нашим хрещеним людом… Похмеліться, хлопці, та йдіть додому, а завтра уранці нехай кожний іде по сусідніх оселях та хуторах збирать охотників, і як зберем добру ватагу, то й пошлемо її з богом на поміч нашим запорожцям у Волинь.

Опісля того незабаром позбиралось-таки чимало самарських і вовчанських лугарів [40] і потягли вони ватажком на підмогу своїм…

До того урем'я, поки не втихомирились биться запорожці з ляхами та з татарвою, бідолаха Марко появлявся з перегодом і заздалегідь у тих місцях, де воювало і билось Запорозьке військо. Деякі запорожці знали Марка за свого чоловіка, і як було забачать його, то й кажуть: «Он сіромашний дід придибав до нас на поміч». Та й таки робив він їм добру поміч. Збирав побитих козаків, рив ями і закопував їх, прохарамаркавши над покійниками молитву. А які, було, сердешні козаки лежать у степу або в лісі, увічені та поранені, то він доглядав їх і добував їм хліба і води, а деяким робив і ліки: прикладав і прив'язував до ран зілля, подорожника або заячого вуха і дечого другого; іншим же слабим, щоб подужчали, давав пить по маленькому кухлику горілки, настояної на деревію, або тернівки, а кому було, і перцівки. До тих же ран, котрі заятрились і дуже пекли, прикладував розрізаних жаб, і від таких ліків рани загоювались, і козаки видужували. Дуже і щиро він трудився над таким ділом. А ото було як приходиться запорожцям на війні сутужно або складеться недогода та необачність яка, то він гукає та махає їм, де що робиться і де що не так, або куди держать стрикача. Часто його слухали і часто бував він у пригоді.

Потім, як ото перестала на Подолі та Волині колотнеча і різанина, і вже все утихомирилось, Марко потяг на Кавказ. Тамечки він скрізь по Кубані і тому Тереку, що вовчицею реве, шукав кладів, щоб добути казни і построїть на черкеських горах Пречистенський монастир, подібний як на Афонській горі, щоб там поселились собі пустельники та ченці. Думка у його, бач, була така, щоб усе благать та благать господа, трудиться та й трудиться до кривавого поту за збавленіє своїх безмірних гріхів; а друге і те, щоб руські люди ходили сюди Христу-богу молитися за спасеніє душі, а не заходжували в бусурменську трикляту турецьку землю, опріч святих міст, де і він бував. Уже було Марко з однії високої гори, над густими байраками, а побіля їх родниками доброї води і джерелами і течіями цілющої води гомоном та ляками порозганяв бісових синів черкесів, порозчищав на тій горі місто, склав собі капличку і обставив її хрестами; позносив на ту ж гору здоровецькі каміння, з десяток добрих копиць, на збудування монастиря; та скільки не бився, не трудився, кладів не знайшов, і вся його турбація так там і зосталась. Звідтіля пішов далі. Лазив ото він і на ту високу-превисоку гору, де зупинився здоровенний байдак праведного Ноя, як був отой колись давно великий потоп на землі за гріхи чоловічі, а може, більш і жіночі… Швендяв він і по Персіянській землі. Тамечки він запримітив, що у тій землі люди носять каптани з перекинутими за плечі рукавами, як і в запорожців, і ся одежа називається по-їхньому: козак. Кумедно та й тільки показалось йому: одежа козак… Що воно означа? Нехай письменні розберуть…

Доходив він аж до вирія, куди небесні птиці злітаються на зимівлю; там він бачив, крий боже, яку тьму-темряву всякої, превсякої птиці, а між ними таких здоровенних індиків, неначе добрі бики. А йдучи туди, довелось йому побачить і тих навіжених людей, що моляться до вогню, і тих, що крутяться, як оглашенні; так як ото побачив ті вогні, із-під землі горящі, то задумав був спалить у тих вогнях свою торбу з головами, так ні, не згоріла гемонська торба, тільки почищала та набралась нехтяного духу. Після того вже був він у Русалимі. Дуже молився і благав у Христового гроба за свої претяжкії гріхи; тільки козацька його натура не витерпіла: там він надавав стусанів тим туркам, що розпихають людей у храмі божому і коло Христового гроба, та й вони його таки товкли і тріпали, та нічого не зробили, а тільки казали собі по-турецьки: «отеє, мабуть, руська сила!» Купався Марко з торбою і в річці Йордані. А звідтіля повертав і в той край, де живуть усе чорні люди, котрі прозиваються арабами. Плентався і по тій землі, де вже ото край світа і де люди ходять, як мати народила. Заносило його і туди кудись, де і літом, і в жнива все зима та морози та ледяні гори, а ведмеді, як сніг, білі. Бог його зна, що й робиться у тій землі, де не видко й землі. Марко недовго там і був, бо його таки добре пробирав страшенний мороз і лиха година. Де вже він не був, і чого він на світі не бачив! Усюди і по всіх усюдах…

Наших дідів діди, а тих дідів та ще діди — отеє усе розказували про Марка проклятого. Казали ще і от що: Марко після того всього забравсь у цесарську землю, де живуть таки наші руські люди. Там він по одежі став такий кумедний, що хто його зна як і розказать і як оповідать. У німецькій синій куртці, штани на ньому без очкура і матні,