Читати книгу - "Феномен Фенікса"

(А втім, об’єктивності ради «сонечко» в людей буває й дещо іншого штибу. Одна моя знайома любить говорити про свого чоловіка: «Він у мене як ясне сонечко…». «Такий гарний та ласкавий?» — запитують її. «Та ні, з’являється додому лише вранці…»).

А втім, нема в Україні такого творця, який би не присвятив денному світилу найпоетичніші свої рядки, тож і цитувати тут можна безмежно.

Адже тисячу разів була права Ярославна, коли, простягаючи руки де світила в небі, в Путивлі рано на валу з мукою та любов’ю промовляла:

Поклоніння сонцю і різним його божественним втіленням було притаманне язичницьким релігіям чи не всіх народів світу. Ще на зорі людства, навіть не знаючи фізичної будови світила, починаючи чи не з первіснообщинних, з доісторичних часів люди розуміли, що сонце — це життя. А, отже, й бог. У давніх греків, наприклад, богом сонця був Геліос (пізніше його ототожнили з Аполлоном). За міфами Геліос щоранку на сході виїжджає на небо четвериком вогнедишних коней, на вечір спускається в океан на заході. (В римській міфології Геліоса ототожнювали з богом сонця Солемем).

Ймення Геліос походить від грецьк. Helios — Сонце. Звідси й геліогеофізика, вчення про вплив змін у фізичному стані Сонця (сонячної активності); геліобоніти — організми, пристосовані до життя в умовах сонячного освітлення; геліобіологія — розділ біофізики, що вивчає вплив змін активності Сонця та життєдіяльності організмів; геліотерапія — сонцелікування, та ряд інших елів з грецьким словом геліос.

Дві західнонімецькі автоматичні міжпланетні станції запущені до Сонця з метою вивчення навколосонячного космічного простору мали ймення «Геліос».

В країні кельтів сонце обожнювали і його появу після найдовшої ночі 25 грудня святкували кілька днів — як нове народження світила.

Сонце обожнюється і в скандинавській міфології — його персоніфікацією є Соль. В римській міфології бог Сонце теж Соль, його культ в основному був поширений серед селян, чиї урожаї в першу чергу залежали від небесного світила. В образі бога Соля поєднувалися релігійне філософське вчення про Сонце як верховного бога і уява про Сонце як охоронця справедливості, та пропаганда ідей особливої близькості до Сонця імператорів, які зображувалися в сонячній короні — як і Сонце, імператори теж йменувалися «непереможними».

Один з головних індоіранських богів Мітра, чий культ (як і релігія, названа мітраїзмом) був поширений в Малій Азії і у всій Римській імперії, в давнину теж вшановувався як бог денного світила.

В індійській міфології бог Сонця — Сурья. До нього найчастіше зверталися з молитвами, прохаючи здоров’я, багатства, квітучого життя. Як і грецький Геліос, Сурья молодим юнаком роз’їжджав по небу в золотій колісниці — в образі всевидячого небесного ока.

У деяких стародавніх країнах сонце було не просто богом — верховним, єдиним справжнім богом.

У шумерів бог неба (як і саме небо) називався Ану (Ан) — він і сидів на небесному троні, як втілення самого сонця. Тим більше, в одному з міфів сказано, що на своєму небі «Ан сяяв», він був верховним богом, шумерським Всевишнім. Але створила небо «Наму — праматір, прародителька всіх великих богів вона створювачка». Вона й створила небо та землю, була уособленням всього первісного, початкового.

У прадавніх корейців існував культ Сонця (власне, Жінки-Сонця), хоч він і не був ідолопоклонницьким.

У ньому — модель загальних космогонічних уявлень давніх корейців про народження і поглинання сонця. Міф про Жінку-Сонце колись був популярним і в Японії, Китаї та в інших країнах Далекого Сходу. У давніх єгиптян богом сонця був Ра. (А втім, сонячний диск спершу з’явився на голові в «божественного сокола» бога Гора).

За єгипетською міфологією Сонце протягом дня постійно змінюється, тож вранішнє сонце єгиптяни називали Хепрі — як запорука існування життя. Вечірнє сонце звалося Атум. А ось денне, «зріле» йменувалося Ра.

Бог сонця Амон-Ра в короні з великим диском у золотій священній барці (плоскодонне річкове судно без палуби) здійснює свій вічний шлях по небу.

Центром культу Ра було місто Іуну (по-грецьки Геліополь, Сонцеград). В давньоєгипетській міфології існує сюжет про юність і старіння Ра — сезонні зміни в природі. Весною багато вологи і ласкаве сонце сприяє росту