Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Життя, Всесвіт і все суще 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя, Всесвіт і все суще"

240
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Життя, Всесвіт і все суще" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Життя, Всесвіт і все суще» була написана автором - Дуглас Адамс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Життя, Всесвіт і все суще" в соціальних мережах: 

Повість «Життя, Всесвіт і все суще» продовжує гумористичну тему і сюжет двох попередніх повістей сучасного англійського письменника Дуґласа Адамса (нар. 1952 р.) «Путівник по Галактиці для космотуристів (переклад опубліковано в журналі «Всесвіт » № 8 1990 p., та «Ресторан на краю Всесвіту» (переклад у «Всесвіті» № З 1996 p.). Ось їхній сюжет. Раса гіперрозумних істот робить експеримент у пошуках правильного Одвічного Запитання до вже отриманої Відповіді про Одвічний Сенс Життя, Всесвіту і Всього Сущого. їхній суперкомп’ютер, шукаючи запитання, робив обрахунки сім з половиною мільйонів років і зрештою оголосив їхній результат — 42. Довелося будувати ще потужніший комп’ютер, такий великий, що здавався планетою і називався «Земля».
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

Douglas Adams

Life, the Universe and Everything

Путівник по Галактиці для космотуристів – 3

Переклав з англійської Іван Яндола

Життя, Всесвіт і все суще

Для Саллі

Звичний крик жаху сповістив про те, що Артур Дент прокинувся і заново вжахнувся, побачивши, де він опинився.

І справа була не тільки в тому, що в печері було холодно, справа була не тільки в тому, що вона була волога та смердюча. А справа була в тому, що печера була в лондонському районі Айлінгтон і найближчий автобус приїде сюди десь аж через два мільйони років.

Як Артур Дент може підтвердити, час — то таке місце, де дуже легко можна заблукати, а він таки справді заблукав як у запилених згортках часу, так і космосу. Заблукавши в космосі, ти принаймні не сидиш склавши руки.

Внаслідок складного перебігу подій його почергово то лаяли, то ображали, то розкладали на атоми в таких віддалених закутках Галактики, які він навіть не міг собі уявити, тепер він був прикутий до доісторичного періоду, і хоча жилося тут дуже і дуже спокійно, він почувався як на голках.

Ось уже п’ять років його ніхто не розпилював на атоми.

Відтоді, як чотири роки тому він розлучився з Фордом Префектом, він майже нікого не бачив, а тому за весь цей час його ніхто і не ображав.

Хіба що за одним винятком.

Те сталося одного весняного вечора, майже два роки тому.

Він повертався до своєї печери, коли тільки-но посутеніло, і раптом зауважив, що крізь хмари зловісно проблискує якесь сяйво. Він задер голову і став пильно вдивлятися, і в нього зажевріла надія. Рятунок. Вихід. Сподівання людини, яка опинилася на безлюдному острові, — а може, з’явиться корабель.

Поки він спостерігав, поки він видивлявся, весь у здогадах і збуджений, крізь тепле вечірнє повітря тихо без зайвого шуму опускався довгий сріблястий корабель, вистромивши свої довгі опори, мов виконував балетний номер, демонструючи свою технічну досконалість.

Він м’яко торкнувся землі, і приглушене гудіння двигунів зовсім стихло, так ніби їх заколисав вечірній спокій.

Самовисунулася сходня.

З люка вирвався потік світла.

На порозі замаячила висока постать. Вона зійшла вниз по сходні і зупинилася перед Артуром.

— Денте, ти — мерзотник, — сказала вона напрямки.

То був позаземець, явно позаземний зайда: притаманна позаземцям довготелесість, притаманна позаземцям приплющена голова та притаманні позаземцям маленькі прорізи розкосих очей. На ньому були екстравагантні, з золотистими складками, шати з притаманним позаземцям кроєм коміра і з блідою сіро-зеленою шкірою позаземця, що визначається тим особливим глянцевим полиском, якого набуває шкіра більшості сіро-зеленоликих рас, дякуючи лише щоденному масажу та дуже дорогим ґатункам мила.

Артур приголомшено вирячив на нього очі.

Той дивився у відповідь спокійно, не кліпаючи.

Перше відчуття надії та трепету, вмить подавлене подивом, і всі думки разом вступили в битву за право скористатися його голосовими зв’язками.

— Ччм… ? — вирвалося з горла.

— Ал… ме… ух, — додав він до сказаного.

— А… т-т-т… чму… хто? — нарешті спромігся він і впав у повне безслів’я. Це були наслідки того, що з незапам’ятних часів він не мав змоги перекинутися ні з ким навіть словом.

Позаземне створіння злегка примружилося, а потім звірилося з тим, що скидалося на свого роду теку, яку воно тримало в своїй тонкій кістлявій, веретеноподібній руці.

— Артур Дент? — спитало воно. Артур безпорадно закивав.

— Артур Філіп Дент? — уточнила істота, ще й клацнувши зубами.

— Е… є… так… є… є, — підтвердив Артур.

— Ти — мерзотник, — повторив позаземець, — нікчемний жополиз.

— Е…

Істота кивнула в знак підтвердження своїх слів, з позаземною ретельністю поставила щось на зразок «галочки» в своїй теці, живо обернулася і почимчикувала в напрямку свого корабля.

— Е…  — у відчаї випалив Артур. — Е…

— Цим ти мене не переймеш, — різко кинув позаземець. Він покривуляв по сходні до люка і зник у своєму кораблі. Корабель автоматично задраївся задраївся й почав глухо та пульсуюче гудіти.

— Гей, агов! — закричав Артур і неслухняними ногами побіг до корабля.

— Зачекайте хвилинку! — гукнув він. — Та що ж це діється? Гей там! Зачекайте хвилинку!

Корабель піднявся, здавалося, скидаючи на землю свою вагу, так ніби то була єдвабна накидка, і на якусь мить завис у повітрі, а потім якось дивно став устромлятися у вечірнє небо. Він проткнув хмари, на мить їх осяявши, а потім щез, залишивши Артура наодинці з неосяжністю землі, на якій бідолаха пританцьовував свій безпорадний коротенький танок.

— Що? — зарепетував він. — Чому? Навіщо? Агов, ти там? Вернися сюди і повтори.

Він підстрибував і танцював, аж доки йому задрижали і не підломилися коліна, і кричав до тих пір, доки надірвав голос. На все те ніхто не озвався. Нікому було його почути, нікому було до нього озватися словом.

Позаземний корабель уже гримів десь у верхніх шарах атмосфери, прокладаючи собі шлях до страхітливої пустоти, яка розділяє ті порівняно нечисленні матеріальні вкраплення, з яких і складається Всесвіт.

Пасажир корабля, позаземець з дорогим кольором обличчя, відкинувся в єдиному фотелі рубки. Його звали Ой-Чувал Лай-Лантух Без-Гузирний. То був чоловік з чіткою метою в житті. Як він перший відзначив, мета була не такою вже й шляхетною, та все ж то була така-сяка мета і вона принаймні не давала йому скніти вдома.

Це правда, що Ой-Чувал Лай-Лантух Без-Гузирний належав — ні, він і зараз належить — до дуже вузького кола невмирущих жителів Всесвіту.

Більшість з тих, що народжуються безсмертними, інстинктивно знають, як таким безсмертям розпорядитися, та Ой-Чувал — не з їхньої когорти. І, звичайно ж, він став лютою ненавистю ненавидіти те поріддя умиротворених байстрюків.

Безсмертя звалилося на нього як сніг на голову, як наслідок нещасного випадку з безглуздим прискорювачем часток, а ще — рідкого сніданку та пари аптечних гумових напальків. Про подробиці того випадку тут не йдеться, бо ще нікому

1 2 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя, Всесвіт і все суще», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя, Всесвіт і все суще"