Читати книгу - "Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга"

Вона зупинила на півшляху процес одягання.

— Неправда. Ми ідеальна пара. І чого ви досі лежите і втупилися очима в мене? Я соромлюсь… Адже я ще не ваша дружина… Сьогодні перший щасливий день за останні роки.

Вона обійняла його і міцно поцілувала.

До Гайдука прийшов Шморгун — керівник Бюро з відбудови Києва. Одягнений був просто і практично: стара плетена шерстяна шапочка з довгими вухами, зелена фінська куртка для єгерів з тканини, що підігрівалася спеціальною батареєю, міцні чоботи, утеплені ззовні собачим хутром. Скинувши шапочку і куртку і акуратно розчесавши руду бороду, цей лисий чоловік з великим інтересом оглянув кімнату Гайдука; не знайшовши нічого, гідного уваги, сів на дерев'яну лавку, що стояла попід стіною, і витягнув з торби-тайстри невеличку пластикову каністру.

— Пропоную експеримент. Можете дати мені два-три літри чистої води?

— Можна, — всміхнувся Гайдук. Набрав у відро кип'яченої питної води з бака, що стояв у коридорі. Шморгун на око прикинув кількість води у відрі й відлив туди трохи коричнюватої рідини з каністри. Ретельно перемішав лінійкою, вмочив пальці, потер їх і понюхав. Залишився задоволений.

— Ходімо, — покликав Гайдука. — Можна не одягатися, це швидко. Вони вийшли на майдан, що відділяв будинок Контрактів від Києво-Могилянської академії. Перед фасадом будинку з його величними чотирма колонами дорійського ордера стояв старенький «Шевроле-лугар» 2065 року випуску, кольору «металік». Комбінація бензинового двигуна з акумуляторними батареями. Шморгун витягнув з багажника жерстяну саморобну лійку, встромив її до горловини бензобака.

— Можете подивитися показники. Бензин на нулі.

Він вилив коричневу воду з відра до бака, закрутив пробку, зафіксувавши її спеціальним замком.

— Сідайте.

Гайдук сів поряд зі Шморгуном. Той натиснув кнопку запалювання — і одразу двигун тихо завуркотів. «Шевроле» зрушив з місця.

— Цієї води вистачить на двісті кілометрів! — закричав Шморгун, хоча в салоні було тихо. — Ще й акумуляторні батареї зарядяться на чотириста кілометрів.

— Здорово! — захоплено вигукнув Гайдук, переймаючись Шморгуновим ентузіазмом. — Так у чому справа? Чому в Києві майже немає транспорту? Що це за рідина?

— Я називаю це «Валер'янові краплі». Бо я Валер'ян. Це мій винахід.

— Вітаю вас, чудово. Нобелівську премію одержите.

— Але ці балаболки не визнають, — махнув рукою в напрямку Києво-Могилянської академії.

— Як не визнають?

— Якийсь академік затесався серед членів ЦКР, каже, що це суперечить законам фізики. Правда, сам він мовознавець. Гоголь якийсь.

— А скільки у вас цього… цих крапель? На скільки автомобілів вистачить?

— Навалом. Хоч на десять, хоч на сто тисяч. Тільки треба маленьку штучку у двигун поставити.

Шморгун витягнув з бардачка алюмінієвий пристрій, схожий за формою і розміром на гранату-лимонку, дав його Гайдукові.

— Це додаток до системи запалювання.

Вони зробили кілька стрімких кіл по площі, здіймаючи фонтани бризок з калюж.

— А для «черепах» можете зробити пальне?

— Питань нема, — знову закричав Шморгун. — Ми з Круком, вашим пілотом… ну, водієм «Мамая», працюємо над цим. Справа не в пальному… Он його скільки, — він на повному ходу влетів до калюжі, перетворивши «Шевроле» на глісер. — Справа в електроніці. Наскільки вона пошкоджена і чи пошкоджена взагалі. В мене є кілька людей, які петрають у цьому. Вони налагодили радіозв'язок з Варшавою, концерти з Лондона слухають.

Гайдук відчув, що майже любить Шморгуна. Йому навіть цей крик сподобався й манера Шморгуна легко ставитись до технічних проблем Великої Темряви.

Нарешті вони повернулися до будинку Контрактів. Гайдук вийшов з «Шевроле», не помітивши на радощах, що по самі щиколотки вліз до калюжі.

— Що вам треба? Яка допомога?

— Хочу до вас, пане генерале… Не можу з тими мудаками, — Шморгун також стояв у калюжі, не звертаючи на цю невеличку водну перешкоду жодної уваги. — Не хочу займатися трупами, сміттям. Я приведу з собою групу електриків, технологів… Але я вимагаю свободи і довір'я. Я ні з ким не хочу ділитися своїми винаходами. У мене є на все патенти, але там не вистачає деяких технічних деталей… «Валер'янових крапель»… Ви чули про «Чорнобиль-30»? Там у мене друзі працюють. Там такі потужності, відновимо все… Тільки домовтесь з Волею, щоб до вас відпустив…

Шморгун продовжував вигукувати свої ідеї — поодинокі перехожі, що йшли площею в бік China-town, щоб закупити свіжі овочі, здивовано зупинялися на мить, щоб поглянути на рудобородого дивака. А Гайдук уже не слухав його, думаючи, що це — перший щасливий ранок за останні два роки: спочатку Оля, тепер — оцей божевільний винахідник, в якого Гайдук повірив одразу, бо знав, що такі люди існують, треба їх лише знайти. Люди, які все вміють робити власноруч, все зладнати з якихось провідків та мікрочипів, з мотузок і цвяшків, зможуть оживити мертві двигуни і верстати, генератори струму і лінії радіорелейного зв'язку. Поки є на землі такі люди, техногенна цивілізація не загине. «Господи, як багато часу я згаяв, блукаючи в пітьмі, придивляючись до страждань людських, не роблячи нічого позитивного», — подумав він і раптом почув голос Олі:

— Ігорю Петровичу! Ви ж застудитесь! Я до вас!

Вона перетинала Контрактову площу з боку академії. Зарожевіла від бігу й холоду, задихаючись, стала на краю калюжі й подала йому руку, щоб витягти з води.

— Що ви робите? — обурено накинулася на Гайдука, як на неслухняну дитину. — А якщо до неділі розхворієтесь? Яка безвідповідальність! А ви, брате Шморгун! Вашу проповідь чути