Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Боцман з «Тумана» 📚 - Українською

Читати книгу - "Боцман з «Тумана»"

240
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Боцман з «Тумана»" автора Микола Миколайович Панов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 43
Перейти на сторінку:

— Цього не можу сказати вам точно. Може, два дні, а може, й місяць.

— Але дідько його бери! — льотчик плеснув по коліну долонею. — Я не можу пробути тут місяць. Мене кличе мій обов'язок. Я прошу вас, старший лейтенанте, дати мені можливість перейти лінію фронту, пробратися до своїх.

Медведєв холодно глянув на нього.

— Ви уявляєте собі, де ми знаходимося, капітане О'Греді?

— Уявляю, — крикнув льотчик, — у чорта в зубах, у самій пащі ворога! Але ви ж пробралися сюди? Якщо дасте мені провідника або хоча б карту місцевості, шлях, яким ви йшли…

— Провідника я не можу вам дати, ви самі бачите, скільки в мене людей. А відпустити вас самого… це означало б відправити вас на смерть.

— Але якщо я хочу ризикнути життям, щоб пробратися на корабель?

— За ваше життя відповідаю зараз я: ви мій гість. — Може, вірніше полонений? — льотчик різко встав.

— Але чому ж полонений, містер О'Греді?

— Я відчуваю себе полоненим, — похмуро сказав англієць. — Я в такому віці, що не потребую няньки. А цей ваш боцман ходить за мною слідом. У мене відібрали зброю…

— За те, що загублено ваш пістолет, боцман буде покараний, якщо ви наполягаєте на цьому.

— Ні, не наполягаю, — знизав плечима О'Греді.

— А іншого пістолета, на жаль, я видати вам не можу. У кожного з нас є тільки особиста зброя — віддавши її, учинимо військовий злочин. А щодо няньки, я скажу боцманові, щоб не набридав вам своєю присутністю.

— Дякую, старший лейтенанте. — Льотчик раптом знову весело розреготався, вусики застрибали на пухлій губі над рівними зубами. — Що ж, будемо вважати дипломатичні переговори закінченими. Будемо сподіватися, що все йде на краще. Хоч у нас є прислів'я: «Надія — гарний сніданок, але погана вечеря…»

Він обернувся, неквапливо пішов за скелю. Медведєв знову схилився над шифровкою.


Через деякий час старший лейтенант зайшов до кубрика.

Жінка схопилася з койки, неначе її застали зненацька. Вона щось кроїла, перед нею лежали смужки матерії, клаптики.

— Ось, Василю Степановичу, передайте негайно! — подав Медведєв шифровку Кульбіну.

Потім поглянув на жінку.

— Та сидіть, будь ласка. Чого встали?

Вона продовжувала стояти, дивлячись на нього з переляком.

— Сідайте! — повторив Медведєв.

Вона сіла на самий кінчик койки, підібгавши ноги.

Кульбін почав радирувати, схилившись над столом. Апарат ледве було видно у вечірній напівтемряві. Медведєв вийшов назовні.

Агєєв стояв біля кубрика, задумливо дивлячись вдалину. Синюваті довгі тіні верховини скелі перетинали площадку.

Медведєв підійшов до боцмана. Звідси видно було спуск в ущелину, Фролова, який стояв на вахті з автоматом у руці, недалеко від Фролова — льотчика.

Медведєв поглянув на Агєєва.

— Слухайте, старшина, мені на вас цей англієць скаржився. Правда, що ви за ним назирці ходите?

— Ні, товаришу командир. Просто площадка тут маленька, розминутися важко, от йому і ввижається.

— Так ось що — ви все-таки старайтеся розминутися. Щоб він себе тут полоненим не почував. Правда, сам я наказав очей з нього не зводити і не відміняю наказ. Але ж делікатна це справа… — Медведєв допитливо дивився в суворе обличчя боцмана. — Хлопець він неначе добрий, простий, нічого йому життя отруювати. Га?

Агєєв мовчав.

— Чого ж ви мовчите, боцмане?

— Я, товаришу командир, чомусь татуся-покійника згадав. Був він рибак, помор, людина малосвідома, у Соловки на богомілля Білим морем ходив. Так він мені завжди образок Соловецької божої матері показував, копію з ікони, що висить біля соборних воріт. А на тому образку два кругленьких отвори прорізані, там, де ядра з англійських кораблів соловецьку ікону пробили.

— Ви це до чого?

— А до того, що татусь через свою малосвідомість завжди мені говорив: «Хоч і англійці, видно, не ті стали і мир у нас з ними, а все-таки потрібне пильне око». А потім бувало додасть: «З ведмедем дружись, а за сокиру держись». Це у нас таке прислів'я є.

— Розумне прислів'я, старшина.

— І проти цього льотчика я хоч нічого й не маю, але прийшла мені дивна думка.

— Яка думка? — насторожився Медведєв.

— Здається мені, що він у чужій одежі ходить. Не бачили, як він хусточку мимо кишені сунув? Наче до цього одягу не звик.

Медведєв стурбовано провів рукою по обличчю.

— Фантазуєте, боцмане. Дивні у вас думки…

— Точно, товаришу командир. Мені після всіх цих походів скоро зелені чорти почнуть ввижатися. Дозвольте іти відпочити?

— Ідіть… А втім, стривайте, боцмане. Агєєв зупинився.

— Хоч і дивні у вас думки, а все-таки береженого й бог береже. Так же, правда, татусь ваш говорив? Звичайно, краще б зовсім цих сторонніх тут не було. Але коли вже вони тут, то й справді треба до них бути якнайближче. Тільки без нав'язливості, боцмане… Ви Фролову наказали, щоб він також стежив за О'Греді?

— Так точно, сказав.

— Тоді зараз вам відпочити можна… До речі, не знаєте, що ця жінка там кроїла?

— Новий костюм підганяє. У мене зайва матроська роба була — ще давно морем сюди цілий морський чемодан прибило… Я їй і запропонував. Гидко їй в цьому халаті…

Вони повернулися до кубрика. Жінка знову запобігливо схопилася. Почекавши, шмигнула до виходу з темним згортком під пахвою.

— Хотів вас попередити, — сказав Медведєв, — до краю площадки підходити не можна, можуть побачити знизу.

— Гаразд, — слабким голосом сказала Маруся.

— Вогню засвічувати не можна. У вас є сірники?

— У мене немає сірників. Я не буду запалювати вогню.

Агєєв ліг, зігнувшись у кутку під плащ-палаткою. Маруся почекала, ніби хотіла сказати щось… Зітхнула уривчасто, зникла за дверима.

Агєєв устав,

1 ... 30 31 32 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Боцман з «Тумана»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Боцман з «Тумана»"