Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

8 сент[ября] 1889

Замовкла пісня. Чи ж то їй, свобідній,

Золотокрилій пташці, тут витати,

В тій западні понурій, непривітній,

Де чоловік потоптаний, проклятий?

Чи ж їй огидний образ той писати,

Як страж встромляє свої лапи мідні

В мою кишеню, чоботи, в послідній

Рубець одежі і послідні шмати?

Тютюн, огонь, папір і олівець,-

Ось чого власть шукає так пильнейко,

Що влізла б аж в нутро тобі, здається.

І мовкне пісня. Так і соловейко

Втікає від гнізда, писклят, яєць,

Коли людська́ рука їх доторкнеться.

16 сент[ября] 1889

Надво́рі, там, за парканом тюремним,

Є конституція, якісь закони;

Для нас вони є тільки міфом темним,

Лиш дзвоном, що не знати, де він дзвонить.

Вся конституція, закон увесь

У нас упрощені, що годі далі:

Один існує кодекс в криміналі,

А кодекс дивний той Hausordnung звесь.

Не писаний се кодекс, а існіє

Лиш в усній і п’ястучній передачі,

З практичних лекцій його в’язень вміє.

Його встанови бистрі, як штафети.

Директор, ключник, стражники добрячі -

Їх знавці, виконавці й інтерпрети.

15 сент[ября] 1889

Не вільно в казні тютюну курити,

Книжок читати, ні свічок світити,

Не вільно в візитирку говорити,

В вікно глядіти, грішми що платити.

Папір і олівець при собі мати -

Для арештанта се тяжка провина;

Ножа теж казня мати не повинна,

Хліб нігтями й зубами треба рвати.

А ключник, стражник може в кождій хвили

Перетрясти все в казні, обшукати

Вас до сорочки, «мачку засвітити»,

І язиком, як хоче, вас честити,

За кару вас в «густую» казню дати,

Де б вас кумпани обкрадали й били.

15 сент[ября] 1889

Ні, вас забути був би гріх великий,

Чесні панове ключники й дозорці!

Та й як похвал відмовити вам порції

Там, де над всім царюють ваші крики?

Ви продали себе в кати́ й на муки.

З 300 гу́льденів річної плати

Готові з друга, брата шкуру драти,

Як лиш він тут попадесь вам у руки.

Понижені до розряду собаки

Порядком нашим, ви й мститеся таки,

Понижуючи других якомога.

Грим, грим! «Дід» входить: хліб приніс. З порога

На піл покинув і попхнув ногою -

І я почув, що є власть надо мною.

16 сент[ября] 1889

Что ми шумить, что ми дзвенить, мов в хмарі

Грім? Декретові бігають до вмору,

Гуркочуть ліжка, миють коритарі,

Труть, білять, миють в казнях і знадвору.

«Комісія, комісія! - гуде,

Мов шелест листя, як зближаєсь буря.-

Висока урядовая фігура,

Сам пан надрадця на контроль іде!»

В неділю рано дух дунув господній

Над океаном, все аж до безодні

Стряслось - фігура в кримінал явилась.

Із казні в казню йде - весь штаб круг неї…

«Замкніть вікно!» - дід крикнув нам крізь двері,

Щоби фігура не перестудилась.

20 сент[ября] 1889

Ввійшла фігура. «Як звете́сь ви?» - «Франко».

«Гм, Станко?» - «Франко!» - «Станко, запишіть.

Давно тут?» - «Місяць».- «Гм! А ти, коханку?»

- «Сім день.» - «А ти?» - «Я завтра йду на світ».

Побачив книжку. «Маєте дозвілля

Читать?» - «Так».- «Гм!» - На ліжка, на суфіт

Зирнув. «Гм-гм! А тут нема вентіля?»

- «Нема».- «Нема? Гм, добре, запишіть!»

Тут ключник кинувсь: «Є зато вентилі

В двох казнях, там!» - «В двох казнях? Запишіть!

А ви б часом вікно тут отворили!»

(Мабуть, у ніс фігурі вдарив смрід!)

- «У нас вікно отверте день і ніч!»

- «Ага, гм! Запишіть!» - І вийшли пріч.

19 сент[ября] 1889

Хоч в криміналі крати, грубі мури,

Ковані двері, варти й не злічити,

А все, щоб не змовлялись інквізити -

То таки й тут озвавсь наш вік культури.

Тут телеграф є свій - і досконалий!

Весь апарат - стіна й кавалок тріски,

І з казні в казню йдуть по нім сигнали.

Се теж культурний виплід, «echt» 18 австрійський.

І пошта йде з вікна в вікно поночі,

Безплатно перевозить хліб, «маняти»,

Тютюн, огонь - про письма й не казати.

Бува, й сміттяр при дверях заскребоче

І крізь шпару «грипсанку» спішно всуне,

І тій Теміді в сліпі очі плюне.

20 сент[ября] 1889

А прочий час заповнюють розмови.

Сей своїм «ділом» мучить всіх і нудить,

Той жарти строїть, всіх смішить готовий,

А інший в споминах колишніх блудить.

Хто казку каже, хто знов тугу в собі

Гне й ходить, ходить, тільки чути кроки….

Часо́м на всіх наляже сум глибокий,

І довго в казні тихо, наче в гробі.

«Вдуріти можна!» - буркне хтось і люте

Прокляття вліпить.- «Гей,