Читати книгу - "Дракула"

виявився додатком до бортового журналу. Вартовий берегової охорони висловив припущення, що моряк прив’язав себе до штурвалу сам, затягуючи вузли зубами. Той факт, що представник берегової охорони першим потрапив на борт, може запобігти деяким потенційним ускладненням в Адміралтейському суді, бо берегові охоронці не можуть претендувати на винагороду за врятоване майно, оскільки це є винятковим правом тієї цивільної особи, яка першою потрапить на покинуте командою судно. Однак деякі правники стали подейкувати (а один їхній молодий колега-недоук почав впевнено заявляти про це гучно вголос), що власник уже встиг передати свої права і що його майно затримують у порушення права «мертвої руки», тобто невідчужуваного права власності, оскільки штурвал як символ – якщо не доказ – делегованого володіння і справді знаходився в мертвих руках. Певна річ, загиблого стернового шанобливо забрали з того місця, де він до самої смерті ніс свою героїчну вахту з благородною рішучістю, і помістили до моргу для впізнання.

Шторм уже стихає, його несамовита лють слабне; натовпи людей поволі рідіють, а над Йоркширськими пустельними нагір’ями починає червоніти небо. Доки вийде наступний номер, я встигну надіслати нові подробиці про покинуте судно, якому лише чудо допомогло врятуватися в гавані від шторму.

Вітбі.

9 серпня. Продовження історії покинутої шхуни, яка минулої ночі таким дивом потрапила до місцевої гавані, є не менш приголомшливим, аніж її початок. Виявляється, що шхуна – це російське судно із Варни і зветься воно «Димитрій». Крім піщаного баласту, в ньому було дуже мало вантажу – лише декілька великих, заповнених гумусом дерев’яних ящиків. Цей вантаж було відправлено на консигнацію одному місцевому правнику, містеру С. Ф. Біллінгтону з Кресент, 7; сьогодні вранці він піднявся на борт і офіційно прийняв у власність доставлений йому товар, а російський консул офіційно вступив у володіння судном і сплатив усі витрати за перебування шхуни у гавані і т. д. Сьогодні тільки й говорять, що про цей дивний збіг обставин; чиновники ж з Міністерства торгівлі дуже прискіпливо стежили за дотриманням усіх чинних правил. Місцеві жителі дуже переймаються долею собаки, що зістрибнув на берег, коли судно врізалося у піщано-кам’янистий намив, а кілька членів Асоціації із захисту тварин, яка має у Вітбі великий вплив, спробували знайти цього пса. Та, на превелике розчарування загалу, собаки ніде не було видно; здається, він зовсім зник із міста. Може, він так перелякався, що втік до розвалин монастиря і досі там переховується. Дехто з жахом ставиться до такої можливості, побоюючись, що ця тварина може стати джерелом небезпеки, бо, вочевидь, вона сама є жорстоким хижаком. Сьогодні вранці знайшли мертвим великого собаку, нечистокровного мастифа: він лежав на дорозі поблизу пірса Тейт Хілл біля подвір’я свого хазяїна, місцевого торговця вугіллям. Цей собака загинув у двобої і явно мав лютого супротивника, бо той вирвав йому горлянку і – наче гострим ножем – геть розпанахав черево.

Згодом. Завдяки люб’язності інспектора з Міністерства торгівлі мені дозволили переглянути бортовий журнал «Димитрія»; записи в ньому велися належним чином аж до останніх трьох днів і не містили нічого особливого, окрім опису фактів зникнення членів команди. Однак набагато більший інтерес становить знайдений у пляшці клаптик паперу, який оприлюднили сьогодні під час розслідування; зізнаюся, що нічого більш дивного за його зміст ніколи в житті мені бачити не доводилося. Оскільки приховувати щось немає ніяких підстав, то мені дозволили скористатися цими записами, рескрипт яких я подаю майже повністю, за винятком чисто технічних деталей, що стосуються мистецтва мореплавства і суперкарго. Дуже схоже на те, що капітана охопила якась манія, котра постійно поглиблювалася упродовж усієї подорожі, доки він зовсім не збожеволів. Певна річ, моє твердження не слід сприймати cum grano, тобто як беззаперечне, бо писав я під диктовку помічника російського консула, який, попри обмаль часу, люб’язно зробив для мене переклад.

Бортовий журнал «Димитрія» Варна – Вітбі

Написано 18 липня; відбуваються такі дивні речі, що я їх ретельно занотовуватиму віднині й до того часу, як ми зійдемо на берег

6 липня закінчили приймати вантаж – морський пісок і ящики із землею. Опівдні відпливли. Вітер – східний, свіжий. Команда – п’ятеро матросів… двоє помічників, кок і я (капітан).

На світанку 11 липня увійшли до Босфору. На палубу піднялися турецькі митники. Бакшиш. Усе гаразд. О четвертій дня вийшли.

* * *

12 липня, проходимо Дарданелли. Ще більше митників, і човен охорони з прапорцем для позначення курсу. Знову бакшиш. Митники працювали ретельно, але швидко. Хотіли пропустити нас якомога раніше. Коли стемніло, увійшли до Архіпелагу.

13 липня пройшли мис Матапан. Команда чимось незадоволена. Чогось бояться, але воліють мовчати.

14 липня. Мене дещо непокоїть стан команди. Матроси – всі дебелі й витривалі хлопці, раніше не раз ходили зі мною під парусом. Помічник не може збагнути, що трапилося, а вони відказують лише, що на кораблі щось є, і при цьому хрестяться. Один так роздратував помічника, що той вдарив його. Думав, буде люта сварка, але все обійшлося.

16 липня помічник доповів, що один член команди, Петровський, зник. Не міг до пуття пояснити, що трапилося. Минулої ночі той відстояв вісім склянок на вахті з лівого борту, але після того, як його заступив Абрамов, не повернувся. Моряки ще більш пригнічені, ніж раніше. Всі вони заявили, що очікували чогось подібного, але окрім фрази, що на борту щось є, не сказали нічого. Помічник дедалі більше непокоїться із цього приводу, боїться, що більша біда ще попереду.

Вчора, 17 липня, один із моряків, Ольгарін, зайшов до моєї каюти і під секретом сповістив мене, охоплений благоговійним страхом, що йому здається, наче на кораблі знаходиться якийсь чужинець. Він розповів мені, що коли був на вахті й ховався від негоди за рубкою, то бачив, як високий худий чоловік, не схожий на жодного з членів команди, піднявся по трапу, пішов палубою до носової частини судна, а потім зник. Моряк крадькома прослідував за ним, але, дійшовши до носа, нікого там не знайшов, а всі люки були задраєні. Моряк був охоплений панічним страхом перед всілякими забобонами, і я боюся, що ця паніка може поширитися. Щоб заспокоїти людей, я сам сьогодні ретельно обшукаю увесь корабель від носа до корми.

Трохи згодом я зібрав усю команду і сказав, що, оскільки вони явно переконані у перебуванні на кораблі якогось чужинця, то зараз ми усі разом влаштуємо обшук від носа до корми. Старпом розізлився, назвав це дурістю і сказав, що коли керуватися такими ідіотськими уявленнями, то можна деморалізувати