Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

— І їх не дуже спокійних матерів, — уточнив Саймон.

— І їхніх матері, — погодилася Дафна. — Але, щиро кажучи, я переконана, що він помиляється. Жінки не перестануть цікавитися ним як перспективним нареченим лише тому, що він звертає увагу на іншу жінку. Тим більше, якщо ця жінка — я.

— А чим ти така погана?! — крикнув Ентоні.

Дафна почала відповідати, але Саймон не дав їй це зробити.

— Я спробував викласти йому вашу теорію, — сказав він.

— Зрозуміло, — з невдоволеною гримасою вимовила вона. — І Ентоні не задовольнився вашим викладом. Тоді не знаю, чим і як можна його хоч у чомусь переконати.

Їй здалося, що звук, який видав Саймон, був схожий на схвальний смішок.

— Я можу продовжувати? — спитала вона, звертаючись до Ентоні. — Чи мій час скінчився? Той мовчав, за нього відповів Саймон.

— Ваш брат тут господар становища, — сказав він, — і зберігач часу. Якщо він дозволить, думаю, нам варто спробувати ще хоч раз відкрити рота.

Ентоні стукнув кулаком по столу. Ця дія, мабуть, заміняла йому нову спробу схопити гостя за горло.

— А ти, — погрозливо промовив він, — заткнися, якщо не хочеш пробити своєю розумною головою вікно і вилетіти на вулицю!

— Знаєте, — сказала Дафна, — я завжди підозрювала, що чоловіки, по суті, дурні діти. Але ніколи не думала, що такою мірою.

Саймон задоволено посміхнувся, наче почув комплімент, а Ентоні розлючено крикнув:

— Продовжуй нарешті, Дафно!

— Добре. Але я скорочу свій виступ і скажу лише один: сьогодні я мала шість кавалерів. Цілих шість! Хто пам'ятає, щоб така кількість наглянула одразу?

— Я — ні, - пробурмотів Саймон, що викликало роздратовану гримасу Ентоні.

— Я теж, — підтвердила Дафна. — Тому, що такого ще не було. Шість прекрасних чоловіків один за одним били мідним молотком у двері, марширували по холах і коридорах, подавали квіти, намагалися вести розумні промови, а один навіть декламував вірші.

У Саймона був такий вигляд, ніби він зараз почне аплодувати.

— А чому це сталося? Хто скаже?

Вказівний палець Дафни націлився на брата. Але той мовчав.

— Тому що він… — палець перекинувся в бік Саймона, — його світлість герцог Гастінгс був настільки люб'язний, що вчора ввечері виявив до мене увагу на прийомі у леді Данбері.

Саймон, що зручно спирався на книжкову полицю, блискавично випростався і заперечив:

— Вибачте, але я не ставив би питання саме таким чином.

Дафна спрямувала на нього уважний, наче вивчає погляд.

— А як би ви його поставили?

Він встиг вимовити лише займенник «я», як вона знову заговорила:

— Запевняю вас, всі ці красені, яких ви застали у нашій вітальні, ніколи раніше не наносили мені візитів.

— Якщо вони такі короткозорі від природи, — з легкою зневагою сказав Саймон, — чому їхня навала справила на вас таке враження?

Вона мовчала, тільки кілька разів моргнула, і Саймонові здалося — але ж цього не могло бути! — що в очах у неї заблищали сльози.

Чорт забирай, він зовсім не хотів цього!

Дафна витерла одне око, вдавши, що він просто свербить, потім притиснула тильний бік долоні до губ, думаючи такими жестами обдурити присутніх, але це їй не цілком вдалося. Ентоні наблизився до неї і поклав руку на плече.

— Бачиш, до чого приводить твоя мова! — крикнув він Саймонові. — Не звертай на нього уваги, Даффі. Він просто осел.

— Цілком можливо, — сказала вона. — Але ж розумний осел.

Ентоні злегка злякався. Він не очікував такого формулювання. Помітивши його замішання, Дафна докорила братові:

— Не треба було ображати гостя. Я змушена заступитись за нього. — Вона вже посміхалася. Саймон вклонився.

— Більшого компліменту на свою адресу не можу уявити, міс Бріджертон.

Ентоні вирішив повернутися до перерваної розмови:

— Так кажеш, їх було, я маю на увазі відвідувачів, шість?

Вона кивнула:

— Із герцогом Гастінгсом — сім.

— І хтось із них міг би зацікавити тебе як… скажімо так… як майбутній претендент на твою руку?

Саймон відчув, що йому стає трохи ніяково. Але чому? Яка йому, по суті, справа?

Дафна нахилила голову.

— З кожним із них я б із задоволенням продовжила дружні стосунки. Раніше і вони дотримувалися, наскільки я розумію, такої самої думки. І лише сьогодні внесли мене до списку кандидатур для романтичних стосунків. Хто знає, якщо з'явиться можливість, — додала вона, — з одним із них дружба могла б перейти до…

— Але… — вирвалося в Саймона, але він не продовжував.

— Ви щось хотіли сказати? — Дафна дивилася на нього з пустотливою цікавістю в абсолютно безневинному погляді.

Так, він хотів щось сказати. Дуже просту і, на його думку, цілком логічну річ: якщо всі ці джентльмени зволили помітити переваги Дафни тільки після того, як їх оцінив якийсь герцог (або маркіз, віконт, коваль, чорт забирай!), то вони і є справжні осли і дуже дивною виглядає готовність Дафни вибрати когось із них у наречених, чоловіків чи як там це ще називається?

Не дочекавшись продовження, Дафна знову обернулася до брата:

— Виходить, ти визнаєш дієвість нашого плану?

— Про дієвість не скажу, але в чомусь він може послужити тобі на користь. Втім, це залежить від того, що ти сама хочеш.

— Ось нарешті чую розумні слова. — Зараз у голосі Дафни не було ні тіні іронії. — Ентоні, скажу чесно: незважаючи на те, що мамина напористість мене змучила, сама я хочу заміж. І не збираюся це приховувати. Так, хочу, я хочу мати чоловіка, власну сім'ю. Хочу цього, напевно, більше, ніж ви з мамою можете уявити. І якщо безглузде інсценування, яке ми задумали, зуміє допомогти мені, я буду тільки рада.

Саймону різали слух щирість і прямота її визнання, а також слова «безглузде інсценування», але в той же час він не міг не піддатися чарівності теплоти, що виходить з її темних очей, від її трохи приглушеного голосу.

На Ентоні теж подіяли слова сестри.