Читати книгу - "Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко"

але він не просив людей пробачити своїх кривдників, щоб зробити милість останнім; вони повинні були пробачити заради самих себе і своїх дітей. Мадіба підготував чітку програму. Він установив нову парадигму вибачення, яке не могло бути нічим іншим, ніж даром Божим. Тепер я розумію, що цей дар полягав не в якійсь здатності прощати й забувати. Божим даром Мадіби була мудрість, яка дозволила йому зрозуміти, що прощення — це частина стратегії лідерства. Економічний принцип. Ключовий елемент примирення і єдиний шлях, завдяки якому суспільство або сім’я можуть рухатися вперед.

Це справді дуже круто, та це ще не все. Інший неодмінний елемент, продовжує Ндаба, — справедливість (наголосимо: справедливість і щодо чорних, і щодо білих, а це найважче): «Її не можна добитися, постійно озираючись назад; треба дивитися весь час уперед». І Ндаба наводить конкретний приклад справедливості, яку запроваджував Мадіба. Відповідно до закону про перерозподіл землі 1994 року, уряд викупив (не відібрав, а саме викупив!) ділянки у білих власників і повернув їх чорним, які обробляли цю землю протягом століть до панування білих. У 1998 році Мадіба вирушив у провінцію Квазулу-­Наталь на церемонію передання 600 тис. га землі 85 чорношкірим сім’ям. Під час виступу він сказав: «Наша земельна реформа допоможе виправити помилки апартеїду. Її мета — національне примирення і стабільність».

Тим часом президент Зімбабве Роберт Муґабе заявив, що білих землевласників виженуть без жодної компенсації. «Я не збираюся купувати “Ролекс” у злодія, який його вкрав», — пояснив свою позицію Муґабе. Різниця між двома лідерами у тлумаченні справедливості принципова. У Південній Африці чимало чорних вважали, що Мадіба теж мав проявити суворість і вигнати білих. Однак він дотримувався свого вибору на користь терпіння й миру.

Книжка Ндаби дає змогу зануритися в мотиви Мадіби ще глибше і зрозуміти, яким він бачив самого себе. Мадіба бачив себе не духовним лідером і не моральним авторитетом, а хит­рим політиком, який ретельно прораховує свою гру і тому виграє. Це випливає з тих притч, які Мадіба розповідав Ндабі. Серед його улюблених притч було кілька, де головному героєві Зайцеві завжди вдавалося перехитрити більших і сильніших тварин.

«Думай, як цей Заєць, — повчав Мадіба онука. — Він хитрун». Далі зазвичай ішла історія про пригоди Зайця. Наприклад, як одного разу Бик покликав його із собою в далеку дорогу. Бик одним тільки своїм виглядом змушував інших тварин виконувати його забаганки, тож Заєць вирішив з ним не сваритися. Та якось Бик каже: «Коли ти вже зі мною пішов, Зайцю, то понеси-но мій матрац», — і закинув на спину бідного Зайця важкого лантуха. Ішли вони день чи два, Заєць уже стомився нести той лантух, але боявся сказати Бикові — раптом той розсердиться і приб’є його, немов комашку. «Слухай, биче, — каже нарешті Заєць, — ти, либонь, голодний. Іди далі один, а я назбираю тобі фруктів і наздожену. Бик знав, що Заєць не наважиться втекти, тож погодився. А Заєць шмигнув у ліс, набрав яблук, а насправді шукав медове дерево. Знайшовши його, він розгорнув матрац, обмазав його медом, заманив туди бджіл і загорнув.

Дійшли Заєць і Бик до хатини і зупинилися на нічліг. Бик і каже Зайцеві: «Ти спатимеш надворі — це моя хатина». А Заєць йому відповідає: «Гаразд. Я замкну за тобою двері, щоб тебе ніхто не турбував. І не забудь матрац». Здогадайтеся самі, що сталося, коли Бик розгорнув матрац, повний бджіл.

У цю притчу Мадіба не вкладав жодної моралі — тільки урок про стратегію політичної боротьби. «Уся справа в стратегії, — говорив Старий. — Як у боксі. На полі бою Бик перемагає, бо наділений незвичайною силою, але на рингу в Зайця більше шансів, тому що бокс — це наука. Бокс — це мистецтво, побудоване на принципах фізики й геометрії».

Те саме Мадіба міг сказати і про політику: це наука, тому треба знати її закони і, спираючись на них, тверезо прораховувати свою стратегію, щоб мати шанси на перемогу. Розказана ним притча фактично описує взаємини чорних і білих у ПАР доби апартеїду. Бажання Бика (тобто білих) ночувати під дахом та змушувати Зайця (тобто чорних) тягати на спині свій матрац (тобто забезпечувати білих усім необхідним) і спати просто неба — це дуже прозора алегорія расової сегрегації. Бджоли в матраці — це помста, добре прорахована і ретельно виконана.

На цьому притча, як її розповів Мадіба, завершується, але ми знаємо її продовження. Бик покарав Зайця (згадаймо 27 років Мандели у в’язниці), та зрештою мусив просити його відкликати бджіл, і Заєць (в особі звільненого Мандели) погодився — за умови спільного проживання під одним дахом, взаємного прощення і відмови від образ.

Є в історії Нельсона Мандели ще одна загадка: звідки взялася його політична мудрість разом з усіма цими притчами? Не міг же він просто вигадати все це, медитуючи в тюрмі. Мандела походить із клану мадіба народу тембу, у якого давня історія і колись навіть було своє королівство. Так-от, прадід Мандели був королем тембу, а отже, Мандела — принц.

Його онук Ндаба так переказує цю розповідь: «Діти короля від першої дружини — це великий дім. Від другої — дім правої руки, від третьої — дім лівої руки і так далі. Скільки дружин — стільки і домів. Первісток від першої дружини — спадкоємець, але в кожного дому своя місія. Завдання другого дому — підтримувати і робити все, з чим не може впоратися перший дім, виконувати всі його доручення. Третьому дому іноді доводиться ставати між ними, бо коли чоловіки пробують владу на смак, завжди є ризик міжусобиць — так було в усі часи. Ми нащадки четвертого дому, наша роль — замирювати суперечки і бути радниками короля. До цієї ролі мене й готували із самої юності… Для королів існування такого радника означало, що суперечки буде залагоджено зі знанням справи».

Отже, Мандела належав до династії політиків, які з покоління в покоління спеціалізувалися на залагодженні суперечок. Тому у в’язниці він нічого не вигадував — лише осмислив відомі йому професійні секрети замирювачів конфліктів. Якою може бути любов з розрахунку у чиновників

Позитивний приклад Мандели, безумовно, надихає, але не варто автоматично переносити цю оцінку на здатність політиків не ображатися. Це скоріше їхня професійна якість, а не моральна. Тому тепер наведемо приклад, який точно не позитивний і точно не надихає. Герої чи радше антигерої цієї історії — діячі сталінського режиму Микола Єжов і Володимир Константинов. Нас цікавлять останні роки їхніх біографій.

Єжов з 26 вересня 1936 року був народним комісаром внут­рішніх справ