Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

- А я як спляча красуня, - невинно відповіла йому, краєм ока намагаючись зловити реакцію Михайла і Сашки. - Працюю руками, тобто, голкою. Вишиваю, шию... хенд-мейд. Ось приїхала до Києва, хочу відшукати роботу мрії.

Ярослав з усіх сил намагався зобразити інтерес, проте я прекрасно розуміла, що він точно так само моніторить реакцію наших співрозмовників. Ага, Михайло, здається, трохи насупився. Відчуває, що щось не так. Але Сашка тут же задала йому питання про сорти кави, й вся увага перекочувала до неї.

Ярослав похмуро подивився на колишню дружину. Я непомітно для інших штовхнула його носком туфельки під столом. Він здригнувся від несподіванки і втупився на мене. Хіба що пальцем біля скроні не покрутив.

- Зроби протіше обличчя, - вимовила я одними губами.

Насупившись Ярослав вже хотів щось мені сказати, але, зрозумівши, що я права, тільки зітхнув та кивнув.

Вже добре. Але чи не занадто, бо треба судорожно міркувати, як викручуватися з ситуації, що склалася. Мене і Ярика вона однозначно не влаштовує. Михайло поки ще не в курсі глибини всіх глибин, це йому тільки належить. Сашка... ця лисиця веде свою гру. Їй подобається тонко знущатися над колишнім чоловіком. А його, між іншим, відверто шкода. Хороших кондитерів не так вже й багато, між нами, дівчатками, кажучи.

Задзвонивший телефон став саме тим порятунком, про який мені так хотілося попросити вищі сили. Вибачившись, я випурхнула з-за столику та швидко ретирувалася на критий балкон, де по великій вдачі нікого не було, і можна було спокійно поговорити.

____________________________________________________________________________

Любі мої! Нагадую, що зараз йде конкурс https://litnet.com/uk/blogs/post/106820, де можно отримати гарний приз тільки за те, що ви читаєте цей роман та підписку на автора!
Всіх люблю!