Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

- Та вже, - похитала я головою.

Париж - це добре. Але я зараз сама як Париж, куди вже більше.

- Дорога моя, - трохи насупився Руслан, підчепивши пальцями моє підборіддя та змусивши підняти голову. - Що трапилося? Ти ніби не в собі.

Як добре, що ти помітив!

- Ну... це... - глибокодумно почала я.

- Що? - трохи зблід чоловік.

Так, здається, з театральністю перестаралася.

- Я вагітна.

- О... - видихнув він, немов не вірячи своїм вухам і дивлячись на мене великими очима. А потім радісно видихнув: - Віто! Сонце моє! Боже... як же я тебе кохаю!

І так стиснули в обіймах, що мало не захрустіли кістки; та притулився до губ з такою ніжністю, що на інший план відійшли і Париж, і Марс, і Віталік, який захоплено жував хвіст товстолоба.

_______________________________________________________________________________

Любі читачі! Дякую, що ви були зі мною весь цей час! Роман викладено повністю.Це чернетка.

Якщо ви редактор, або знаєте таку людину, то ласкаво прошу до співпраці!

Буду дуже вдячна, якщо ви поставите лайк, зробите репост, дасте нагороду та підпишитеся на автора! Це дуже важливо для мене та майбутніх книжок! А я вже готую нову!)

Також не забувайте, що зараз йде конкурс, де можно отримати призи!

Всіх люблю!

Кінець