Читати книгу - "Обіцяна дону мафії, Джулія Ромуш"

 - Я ... я наречена Марко Генуальдо!  Так що не раджу Вам мене чіпати!  - Чоловік навіть не поворухнувся після цієї інформації, все так само стояв і дивився на мене. Я відчувала його погляд на собі.  Він пропалював наскрізь, залишаючи опіки на моєму тілі.  Мене розглядали, при чому дуже відверто. Хоч я і не бачила обличчя цього чоловіка, але мені чомусь здавалося, що мене розглядали з якимось особливим інтересом.

 - Серйозно? Так може мені повернути тебе йому?  Минулого разу ти так не рвалася до нього на зустріч ... - Від звуку цього голосу моє волосся стало дибки. Переді мною стояв Маттео.

 - Що?!  - Заїкаючись на кожній літері, я дивилася вперед.  Дивилася на те, як Маттео вийшов з тіні й, попрямувавши до мене, простягнув свою руку для того, щоб допомогти мені піднятися.

Невже Марко мене вирахував?  Прорахував всі мої кроки й цей теж? Прислав свого друга, щоб той мене забрав?

Думки почали підривати мою бідну голову.  Але я все ж простягнула руку і, вхопившись за долоню Маттео, піднялася з трави.

 - Я можу відвезти тебе назад до Марко, якщо ти так сильно захочеш, - примруживши свої очі, він подивився на мене так, що у мене забракло повітря в легенях.  Про що він говорив?  Хіба він тут був не для того, щоб повернути мене Генуальдо?

 - Я ... я не розумію ...

 - Ти хотіла втекти?  - Маттео, смикнувши мене за руку, змусив втиснутися в його тіло, - вважай, що у тебе вийшло.

- Я ...

 - Пішли, - вкотре смикнувши мене за руку, Маттео змусив мене прискорити крок і вже через хвилину я побачила ту саму машину, яка приїхала сюди, коли я стояла на балконі.

У мене було тисяча питань.  Ні, навіть мільйон.  Невже він допомагав Лоренцо? Якщо це так, то чому він це робив?  Адже він друг Марко ... Але він не розповів Генуальдо про те, що я задумала? Не здав мене?  Інакше б Марко вже б був тут і вершив правосуддя.Показував би мені, що відбувається всякий раз, коли я його не слухалася.

Розкривши двері автомобіля, Маттео зробив умовно галантний жест.  Подивившись в його очі, я все ще не могла зрозуміти чи варто було йому вірити чи ні.  Але спокуса втекти була настільки великою, що я вирішила ризикнути, а раптом ... А раптом він і правда вирішив допомогти нам з Лоренцо? Тільки ось чому очі хлопця сяяли так, як ніби він був самим дияволом, а страхітлива посмішка весь цей час не сходила з його обличчя?

Я, звичайно, ще дізнаюся відповіді на ці питання.  При чому дуже і дуже скоро я дізнаюся все ...Адже я навіть не підозрювала, що саме мене чекало попереду.  Що ховалося за цією допомогою і що могло статися, коли ти робиш необдумані вчинки.  Але все це буде потім, а зараз ... Зараз я сідала в салон авто, думаючи, що тим самим знайшла свій порятунок ...

************************
Марко Генуальдо не прощав зради.  Ніколи.  І нікому.  Навіть думка про те, що можливо було зробити виняток, ніколи не відвідувала молодшого Генуальдо.

Вийшовши на балкон в кімнаті Белли, він уважно спостерігав за тим, як дівчина бігла.  Він прекрасно знав, що вона тікала від нього.  Він давав їй останній шанс.  Останній шанс зупинитися і подумати.  Передумати.  Нарешті вже включити свою голову і почати міркувати.  Але дівчина жила у своїх мріях, не бажала дорослішати й приймати реальність.

 - Ну що ж, Бібі, ти сама зробила цей вибір.  Ти хотіла втекти від цього життя, вважай, що у тебе вийшло, - промовив він у темряву. Можна подумати, його міг хтось розчути ...

Стиснувши в руці обручку, яку він збирався надягнути дівчині на палець, Марко втиснув її у свою долоню до такої міри, що на діамант хлинула його кров.

 - Тепер у тебе почнеться нове життя ... Я ТОБІ ЦЕ ОБІЦЯЮ!