Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

Ф р а н ч е с к о

Де? Я читав це у «Тускуланських бесідах». Але він говорив про звичайне людське кохання, а у мене інше, особливе.

А в г у с т и н

Насправді, інші, либонь, теж судять про свої пристрасті, з яких, як відомо, саме кохання схильні вважати кожне своїм особливим. Тож недарма полюбляють вірші простонародного поета:

Кожному своя суджена, мені — моя;

Кожному своє кохання, мені — моє[97].

Ф р а н ч е с к о

Якщо хочеш і якщо дозволяє час, я навів тобі з великого числа малу частку лишень, яка, однак, ошелешить тебе.

А в г у с т и н

Гадаєш, я не знаю, що «закохані самі вигадують свої сни»?[98]

Усім школярам відомі ці вірші. Але прикро чути такі нісенітниці з вуст чоловіка, якому належало б розмірковувати вищими категоріями.

Ф р а н ч е с к о

Пояснюй це почуттям вдячності чи тільки недолугістю, але про одну річ я не можу промовчати: чим я нині є — хоч би як ти мене оцінював, — я став завдяки їй; і що досяг я бодай якого визнання і слави, то не мав би їх сьогодні, коли б шляхетні почуття до неї не виплекали паростки чеснот з тих зернин, що заклала в моє серце природа. Вона, як то кажуть, гаком відтягла мій юнацький дух від усякого паскудства і спрямувала мої прагнення до високого. Чи ж любов не перетворює вдачу за коханим взірцем? І скажу тобі, не знайшлось такого наклепника, що наважився б зачепити її славне ім’я своїм чорним язиком чи помітив що-небудь гідне осуду — не те що в її вчинках, але хоча б у її рухах чи словах; тож навіть ті, хто гудить усе і вся, відступали від неї, сповнені подиву і поваги. Тому й не дивно, що ця добра слава її розбудила в мені бажання домогтись більшого і надихнула на тяжку працю задля досягнення мети. Чого іще прагнув я змолоду, крім того, щоб вона одна милувала мене, як я милував її? Тільки заради цього я, зневаживши всіма принадами юного життя, як тобі відомо, рано впрігся у роботу. А нині ти переконуєш мене забути або розлюбити ту, завдяки якій я виділився із загалу, мою провідницю на розпуттях, яка розбудила від сну мій геній і розворушила млявий дух.

А в г у с т и н

Нещасний! Було б тобі мовчати, ніж говорити! Я однаково читав твої думки, але висловивши їх вголос, іще й з такою непримиримістю, ти мене дійняв у самісіньку печінку.

Ф р а н ч е с к о

Чого б це?

А в г у с т и н

Того, що хибна думка виникає від незнання, а безсоромне її обстоювання вказує на незнання вкупі з гординею.

Ф р а н ч е с к о

Що тобі видається аж таким хибним у моїх думках?

А в г у с т и н

Ясна річ — усе, що ти говориш! Перш за все, про твоє твердження, буцімто завдяки їй ти став тим, чим ти є. Якщо ти кажеш, нібито вона дала тобі все, чим ти є, це явна вигадка; якщо ж ти маєш на увазі, що через неї ти не став чимсь більшим, ніж ти є, це чиста правда. О, яким чоловіком ти міг би зробитись, якби вона не засліпила тебе своєю вродою! Всім, що маєш у собі, ти завдячуєш природі, а що ти міг би надбати понад те, вона викрала у тебе; точніше, ти сам себе позбавив. Вона безвинна. Але її врода вабила тебе настільки, що палючі бажання і безперервні потоки сліз знищили всі паростки, що було випнулися з закладених у твою душу зернин чеснот. Що ж до іншого твердження, буцімто вона відвернула тебе від усього негідного, то цим нахвалятись безглуздо: може, вона й відвернула тебе від чогось непристойного, але штовхнула тебе ще у більші лиха. Як назвеш ти того, хто, застерігши тебе від шляху через багна й болото, заманив у прірву, чи, перев’язавши тобі невеличкі ранки, на смерть переріже тобі горлянку? Порятунком ти це вважатимеш чи вбивством? Саме так вона, яку ти називаєш своєю провідницею, допомогла тобі обминути численні паскудства і ввергнула тебе в осяйну прірву. Що ж до того, буцімто вона спрямувала твої прагнення до високого і виділила тебе із загалу, то насправді, перебуваючи повсякчас у полоні її чар, ти привчився зневажати все на світі і всім нехтувати. А коли живеш серед людей, таке ставлення найнедоречніше. Далі ти говориш, вона схилила тебе взяти на себе незліченні труди, і щодо цього лише ти правий. Але поміркуй, чи таке це велике щастя? Коли в житті випадає доволі турбот, від яких неможливо ухилитись, навіщо шукати ще й додаткові на свій карк! Нарешті, ти хвалишся, що заради неї став жадати більшої слави. Ця твоя облуда викликає у мене жаль до тебе. Я доведу тобі, що з усіх помилок ця найзгубніша для твоєї душі. Але до цього питання ми ще не дійшли.

Ф р а н ч е с к о

Чесний вояк спершу погрожує мечем, а тоді вже завдає удару. А я, ще не діставши рани, починаю хитатися, вражений самою тільки погрозою.

А в г у с т и н

Ще й не так ти похитнешся, коли я завдам тобі найглибшу рану. Саме та, яку ти звеличуєш, якій буцімто всім завдячуєш, саме вона погубила тебе.

Ф р а н ч е с к о

Боже милосердний! Яким чином ти переконаєш мене?

А в г у с т и н

Вона віддалила твою душу від любові до небесного і відхилила твої прагнення з Творця на творіння. А це найстрімкіший шлях до погибелі.

Ф р а н ч е с к о

Прошу тебе, не квапся з вироком. Кохання до неї, я впевнений, посилило мою любов до Бога.

А в г у с т и н

Але перекрутило порядок.

Ф р а н ч е с к о

Яким чином?

А в г у с т и н

Бо належить шанувати все суще з любові до Творця, а ти, навпаки, спокушений привабливістю творіння, схилявся перед Творцем не з любові, а з захвату від його майстерності. Начебто він не створив нічого прекраснішого! А тим часом тілесна врода є нижчий вид краси.

Ф р а н ч е с к о

Істина, що нині з нами, а також моя совість нехай будуть мені за свідків, що я кохав (як я вже казав раніше) не так її тіло, як її душу. І ти можеш у цьому впевнитись, бо що далі вона посувалась у віці, який завдає тілесній вроді непоправної шкоди, тим більше я утверджувався в своєму ставленні. Якщо квіт її молодості в’янув з роками, то краса її душі дедалі розквітала, і саме ця краса, що й дала мені, свого часу, поштовх до кохання, нині мене в цьому коханні зміцнила. Інакше,