Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Ракель.

Через два дні Анну поховають; ніхто не сумнівається, що вона загинула від власної руки. Єдиний, хто там був присутній і міг би похитнути їхню впевненість, був він сам. Проте він нічого не пам’ятав. То чом би не залишити все як є? Адже він нічого не виграє, а ось втратити може все. Врешті-решт, навіть якщо б не було інших причин, чом би не забути про цю справу хоч би заради них — заради нього і Ракелі?

Харрі сперся ліктем на стіл і уткнувся лицем у долоні.

А якби він дійсно міг похитнути загальну упевненість, став би він це робити?

Ті, що сиділи за сусіднім столиком, обернулися на різкий скрегіт відсовуваного стільця й побачили, як стрижений під нуль довгоногий поліцейський із підмоченою репутацією мало не бігцем покинув їдальню.

14

Успіх

Дзвоник над вхідними дверима тісного темного магазинчика заходився гарячковою треллю, коли двоє чоловіків мало не бігом увірвалися всередину. «Фрукти і тютюн Елмера» було одним із останніх таких закладів, що залишилися в місті, — так званих кіосків. Одну стіну займали стелажі з авто-, мото-, спортивними і мисливськими журналами, іншу — з друкарською продукцією в стилі м’якого порно. Третю стіну прикрашали сигаретні та сигарні пачки, а на прилавку серед розкиданих безладно, злиплих лакричних паличок і посірілих торішніх марципанових поросят із різдвяними бантами підносилися три пачки квитків спортивної лотереї.

— Трохи не встигли, вітав тих, що увійшли, Елмер, худорлявий лисий нурланнець із пишними вусами.

— Сволота така, як швидко полив! — від душі чортихнувся Халворсен, струшуючи з плечей дощові краплі.

— Типова осінь в Осло, — підтвердив господар кіоску, смішно вимовляючи слова зі своєю характерною північнонорвезькою інтонацією. — Або засуха, або потоп. «Кемел-20»?

Харрі кивнув і дістав гаманець.

— І два лотерейних для молодого колеги? — Елмер простягнув Халворсену квитки моментальної лотереї, які той із ніяковою усмішкою поквапився прибрати в кишеню.

— Нічого, якщо я покурю тут у тебе, Елмере? — запитав Хар-рі, дивлячись скоса крізь брудне вікно на струмені дощу, що шмагали миттєво спорожнілий тротуар.

— Авжеж, — прихильно вирішив Елмер, відраховуючи здачу. — Що не кажи, а все ж таки ця отрута та ще азартні ігри — мій хліб насущний.

Злегка кивнувши, він зробив крок назад і сховався за криво повішеною коричневою завіскою, із-за якої доносилося булькання кавоварки.

— Ось цей знімок, — сказав Харрі. — Мені всього лише і треба, щоб ти з’ясував, хто ця жінка.

— І тільки? — Халворсен подивився на пом’яту зернисту фотографію, яку простягав йому Харрі.

— Спершу визнач, де був зроблений цей знімок, — порадив Харрі й до сліз закашлявся, намагаючись утримати дим у легенях. — Схоже, це якесь курортне містечко. Якщо це дійсно так, то там напевно є який-небудь магазинчик або контора по здачі в оренду будиночків — ну, щось на зразок цього. Якщо сімейка на фотографії — завсідники цього курорту, то, треба думати, хто-небудь із місцевих, хто там працює, їх знає. З’ясуй хоч би це — з останнім я, так і бути, сам упораюся.

— І все через те, що фотографія лежала в туфлі?

— Ну, на мою думку, це не зовсім звичайне місце для зберігання фотографій, тобі так не здається?

Знизавши плечима, Халворсен виглянув на вулицю.

— Не вгамовується, — сказав Харрі.

— Бачу, але мені треба додому.

— Навіщо?

— Бо, є ще щось, що зветься життям. Але ж тебе це не цікавить.

Харрі злегка підвів куточки рота, показуючи, що оцінив спробу пожартувати:

— Гаразд, бувай.

Дзвоник брязнув, і двері за Халворсеном зачинилися. Харрі глибоко затягнувся і почав вивчати підбірку друкованої продукції, виставленої в закладі Елмера. Раптово він подумав, як мало у нього спільних інтересів із звичайним пересічним норвежцем. Може, через те, що й інтересів, по суті, практично не залишилося? Ну, музика, але за останні десять років ніхто не написав хоч що-небудь варте, навіть колишні кумири. Фільми? Але тепер, якщо він, виходячи з кінотеатру, не відчував себе як після лоботомії, це можна було вважати успіхом. Решта — на зразок того. Іншими словами, єдине, що його все так само захоплювало, — це розшукувати людей і садовити їх у в’язницю. Однак тепер і улюблена справа не змушувала його серце битися частіше, як бувало раніше. Найстрашніше, думав Харрі, кладучи руку на гладенький, прохолодний прилавок Елмера, що такий стан речей уже аніскільки його не турбує. Адже по суті — це була капітуляція. Як усе ж таки спрощується життя, коли відчуваєш себе старим.

Дзвоник знову нервово брязнув.

— Я забув розповісти про того хлопчака, якого ми вчора схопили за незаконне носіння зброї, — сказав Халворсен. — Рой Квінсвік із компанії скінхедів, які тирлуються в піцерії Херберта. — Він стояв у дверях, а краплі дощу витанцьовували навколо його промоклих черевиків.

— М-м?

— Видно було, що він наляканий до смерті, ну, я натиснув і сказав, що він мусить дати мені хоч щось, якщо сподівається, що я його просто так відпущу.

— І?

— Він сказав, що бачив Сверре Ульсена на Грюнерльокка тієї ночі, коли вбили Елен.

— Ну і що? У нас повно свідкїв, які теж його бачили.

— Так, але цей хлопець бачив, як Ульсен, сидячи в машині, з кимось розмовляв.

Харрі упустив сигарету на підлогу й підбирати її не захотів.

— Йому відомо, хто це був? — поволі запитав він.

Халворсен похитав головою:

— Ні, він упізнав тільки Ульсена.

— Ти прикмети записав?

— Хлопцеві тоді здалося, що чоловік мав вигляд поліцейського. Але він упевнений, що зуміє його пізнати, якщо побачить знову.

Харрі відчув, що спітнів. Виразно вимовляючи кожне слово, він запитав:

— А він може сказати, що це була за машина?

— Ні, він тоді поспішав і бачив її мигцем.

Харрі кивнув, як і раніше, машинально погладжуючи прилавок.

Халворсен обережно кашлянув:

— Але йому здається, це був спортивний автомобіль.

Харрі подивився на недопалок, що димів на підлозі:

— Колір?

Халворсен з жалем розвів руками.

— Червоний? — Голос Харрі звучав тихо і невиразно.

— Що-що?

Харрі різко випростався:

— Нічого. Запам’ятай ім’я. І йди собі додому до цього свого життя.

Почулося брязкання дзвоника.

Харрі припинив полірувати прилавок. Рука його безсило застигла.