Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

Суть: у вересні 2016 року з’явилася інформація, що Лещенко придбав квартиру площею 192 квадратні метри в новобудові в самому центрі Києва. Вартість такої квартири оцінено в 300 000 доларів. Квартиру не було зазначено в його декларації. Парадокс полягав у тому, що всі попередні 16 років своєї професійної діяльності як журналіст-розслідувач він боровся з корупцією.

Лещенку довелося виправдовуватися і пояснювати, що частину грошей він узяв у борг, частина його, а частина — його майбутньої дружини, відомої діджейки Анастасії Топольської.

Скандал розгорівся неабиякий. Його протримали на повістці денній увесь вересень. Опоненти донині згадують Лещенку його квартиру.

Це приклад добре спланованого, створеного і запущеного вірусу. Проте не всі віруси з дискредитації успішні. Приміром, у розпал Обороногейта (березень 2019 року) журналіста Дениса Бігуса, команда якого розслідувала корупцію в оборонній сфері, звинуватили в тісних зв’язках з Росією: брат його дружини був російським чиновником. Проте фактаж цього вірусу був надто слабкий, а момент його виникнення так прямо вказував на Замовника, що жодна масована кампанія з його розкрутки не змогла протримати його в інформаційній повістці й кількох днів.

# 2. Злив важливої інформації

• Типовий об’єкт: без обмежень. Важливий не об’єкт, а скандальність або новизна інформації. Зазвичай цей метод використовують як доповнення до важливої і великої інформаційної події, щоб скерувати хід цієї події в потрібному напрямку.

• Типовий замовник: особи, зацікавлені в коригуванні ходу подій — опоненти, конкуренти, вороги.

• Типова схема: через одне-два джерела вкидають інформацію. Інфопростір її одразу підхоплює. Тут найважливіше — якість вкинутої інформації та органічність самого вкидання.

• Типові канали: через відомих журналістів, видання або відомого і шанованого лідера громадської думки. Іноді інформацію вкидають через силовиків. Додаткової розкрутки вона здебільшого не потребує, бо одразу набуває ефекту інфор­маційної бомби. А ось спрямування меседжів і протоколу ­захисту — потребує. У цьому разі використовують ботрум і свій пул лідерів громадської думки, які ретранслюють потрібну позицію по всіх каналах, виступаючи «балакучими головами».

На що насамперед варто звертати увагу в разі викриття:

— з якими меседжами розкручують інформацію;

— кому це вигідно.

ПРИКЛАД

Найгучніший вірус останнього часу — Обороногейт.

У лютому 2019 року в розпал президентської кампанії журналісти Bihus.info випустили багатосерійне дослідження про те, як друзі Президента України (Петра Порошенка) розкрадали оборонку. Основ­ним фігурантом був син заступника секретаря РНБО Олега Гладковського. Також у ньому фігурували сам Гладковський, керівники оборонних підприємств і правоохоронних органів.

Розслідування спиралося на анонімний лист з архівом листування фігурантів афери, який журналісти отримали восени 2018 року. Журналістська перевірка свідчила, що наведені в листуванні факти відповідають встановленим раніше.

За різними оцінками, скандал, що розгорівся, коштував Порошенкові 7% голосів на майбутніх виборах.

Не такий гучний, але важливий вірус: у період ключових переговорів зі звільнення українських заручників Кремля в ЗМІ було злито інформацію про те, що Україні поставлено ультиматум про звільнення Володимира Цемаха — важливого свідка на майбутньому судовому процесі в Нідерландах у спра­­ві про збитий над Донбасом малайзійський «Боїнг» MH17. Ця інформація з’явилася в дуже напружений момент у серпні 2019 року й зумовила бурхливі обговорення про ціну обміну.

# 3. «Глас народу» — інформація, піднята з низів на-гора

• Типовий об’єкт: може стосуватися будь-якої людини і об’єкта. Головне, щоб у об’єкта був масовий клієнт, споживач — супермаркети, дороги, кінофільми, тобто будь-що.

• Типовий замовник: конкурент, опонент.

• Типова схема: простий користувач пише душевний пост-історію, переважно в Facebook, у якому розповідає, як він постраждав від бренду, політика, компанії тощо. При цьому звинувачення завжди дуже буденні, тобто зрозумілі широкій аудиторії. Пост швидко починає поширювати ботрум і лідери громадської думки. Через невеликий період інформація потрапляє в медіа і далі, залежно від міри скандальності, поширюється усіма типами ЗМІ. Зазвичай є другий етап для утримання інтересу — нові деталі, заява в поліцію тощо.

• Типові канали: вкидання через Facebook, підключення інституту лідерів громадської думки, потім ЗМІ.

На що насамперед варто звертати увагу в разі викриття:

— хто розганяє сам пост: якщо це переважно боти — це найточніша ознака;

— далі дивитися на самі докази та їхню достовірність.

ПРИКЛАД

Найяскравіший приклад — скандал з подружжям Варченко в листопаді 2018 року. Ольга Варченко — перший заступник Державного бюро розслідувань, Олександр Варченко — заступник начальника відділу департаменту захисту економіки Національної поліції.

На початку листопада 2018 року в Facebook почав поширюватися пост студентки Наталії Бурейко зі скаргою на погрози з боку Олександра Варченка, з яким, за її словами, була знайома віртуально. Співрозмовник, який називав себе впливовим правоохоронцем, писав, що в разі відмови дівчини від інтиму вона і її родичі матимуть проблеми.

Варченко заявив, що на його сім’ю почалася інформаційна атака і що хакери створили підроблений акаунт з його фото. Ольга Варченко зробила заяву, що справжньою метою провокаторів є вона.

Нацполіція почала перевіряти, чи причетний її співробітник до сексуальних домагань, а прокуратура відкрила кримінальне провадження та передала його в СБУ.

Буквально через кілька днів Наталя Бурейко опублікувала пост з вибаченнями: «Я не мала жодних підстав вважати, що мені погрожував саме Олександр Варченко, а не хтось інший», — написала вона. Дівчина також повідомила, що за використання її облікового запису в Facebook організатори секс-скандалу обіцяли їй заплатити 1500 грн, але грошей вона не отримала.

Наприкінці листопада в межах цієї справи був затриманий політтехнолог Володимир Петров. У виробництві фігурують також блогери Василь Крутчак і Олександр Барабошко, у яких відбулися обшуки. Згодом Барабошка теж арештували.

На цьому гучна фаза скандалу закінчилася. На зміну їй прийшли камерні розслідування і тривалий процес зі звільнення затриманих.

# 4. Розслідування

• Типовий об’єкт: людина при владі — політичній чи бізне­совій.

• Типовий замовник: будь-хто, кому він не догодив.

• Типова схема: збирають інформацію, яка підтверджує потрібну позицію; максимально маскують під журналістську роботу, тобто залучають усі сторони, але підґрунтя завжди таке, що у споживача точно складеться одна думка.

• Типові канали: ЗМІ або ТБ/YouTube — точка вкидання. Потім за стандартною схемою залежно від резонансу.

На що насамперед варто звертати увагу в разі викриття:

— хто здійснював розслідування — це незалежні журналісти-розслідувачі чи це ЗМІ, що належать олігархам або взагалі нікому не відомі.

ПРИКЛАД

Таких прикладів дуже багато. Ця форма вірусу ста­­ла однією з найпоширеніших. Клондайк таких розслідувань — у програмі «Гроші» на каналі «1+1». З крайніх гучних — будівництво моста в Дніпрі з розглядами про зловживання мерії під керівництвом Бориса Філатова. Ця програма вийшла в період активного обговорення дострокових виборів мерів у кількох великих містах.

# 5. Включення інстинкту масового споживання

• Типовий об’єкт: завжди використовують для створення позитивного іміджу продукту і/або послуги і демонстрації його/її популярності.

• Типовий замовник: виробник товару або послуги.

• Типова схема: у рекламі, на сайті або в піар-матеріалах усю комунікацію вибудовують, спираючись на позитивні відгуки, причетність відомих людей та ін. При цьому наголошують на їхній великій кількості, статусі. Зазвичай містить опис високих результатів від цього продукту.

• Типові канали: без обмежень.

На що насамперед варто звертати увагу в разі викриття:

— що пишуть реальні користувачі не на ресурсах компанії, наприклад в Facebook, Instagram.