Читати книгу - "Повітряний замок"

Джин поставився до слів Абдулли з відвертим сарказмом. 

— І яким буде твоє сьогоднішнє бажання? Будинки сиротам? Прозріння сліпим? Чи, може, ти просто побажаєш відібрати всі гроші світу в багатих і роздати їх бідним? 

— Я подумав, — відповів Абдулла, — що міг би побажати, щоб ті два розбійники, яких ти перетворив на жаб, повернулися до попередньої подоби. 

По обличчю джина розплилася злостива радість. 

— Міг би загадати і щось гірше. Це твоє бажання я виконаю із задоволенням. 

— А яка ж побічна дія цього бажання? — поцікавився Абдулла. 

— Та так, нічого особливого, — сказав джин. — Просто зараз у тій оазі став на постій загін султанових воїнів. Султан переконаний, що ти досі десь у пустелі. Його люди в пошуках тебе прочісують всю округу, але я впевнений, що вони викроять хвильку на двох розбійників — бодай для того, аби довести султанові свою старанність. 

Абдулла обміркував ці слова. 

— А чи немає в пустелі ще когось, хто може опинитися в небезпеці через ці пошуки? 

Джин скоса глянув на нього: 

— Тобі аж так не терпиться змарнувати бажання, га? Нема там нікого, крім кількох килимарів, одного чи двох пророків — ну і, звичайно, Джамала з його псом… 

— Ага, — сказав Абдулла, — тоді я витрачу це бажання на Джамала і його пса. Я бажаю, щоб Джамал і його пес були негайно перенесені туди, де вони матимуть легке й сите життя як… дай поміркую… як палацовий кухар і сторожовий собака в найближчому до Занзіба королівському палаці. 

— Ото вже ти справді постарався, щоби твоє бажання не можна було повернути на зло, — жалібно протягнув джин. 

— Саме цього я й хочу, — відповів Абдулла. — Якщо мені вдасться з’ясувати, як зробити так, щоб жодне з моїх бажань не можна було повернути на зло, це буде мені великим полегшенням. 

— Ти міг би загадати відповідне бажання, — підказав джин. 

Це прозвучало настільки тужно, що Абдулла відразу зрозумів, про що йдеться джинові. Він хоче звільнитися від закляття, яке прив’язало його до пляшки. Змарнувати таким чином чергове бажання було б легко, розсудив Абдулла, але тільки за умови, якби він міг розраховувати, що джин буде настільки вдячний, що пізніше допоможе Абдуллі розшукати Квітку-в-Ночі. Але щодо цього конкретного джина це видавалося мало- 

ймовірним. Крім того, якщо Абдулла звільнить джина, йому доведеться відмовитися від ідеї кинути виклик Долі, а щодо цього він уже мав тверді наміри. 

— Я подумаю над цим бажанням трохи згодом, — сказав він. — Сьогоднішнє моє бажання стосується Джамала і його пса. То що, тепер вони в безпеці? 

— Так, — похмуро відповів джин. 

Подивившись, із яким виразом на імлавому лиці джин зник у пляшці, Абдулла занепокоєно подумав, що той міг примудритися повернути на зло навіть і це бажання, але, звичайно, Абдулла не мав змоги це з’ясувати. Абдулла обернувся — і виявив, що за ним спостерігає солдат. Він не мав уявлення, скільки саме солдатові вдалося підслухати, але приготувався до суперечки. Однак солдат лише кинув: «Щось я не зовсім розумію вашу логіку», — а тоді запропонував вирушати, бо, можливо, по дорозі їм вдасться натрапити на ферму, де можна буде купити чого-небудь на сніданок. 

Абдулла знову посадив Північ на плече, й вони поплелися далі. Весь цей день вони брели глухими стежками. Хоча навкруги не було ні сліду поліції, ніщо не вказувало й на те, що вони хоч трохи наблизилися до Кінгсбері. І справді — коли солдат запитав якогось чолов’ягу, котрий копав канаву, чи далеко до Кінгсбері, той відповів, що чотири дні пішки. 

«Доля!» — подумав Абдулла. 

Наступного ранку він пішов за копицю, під якою вони ночували, і побажав, щоб ті дві жаби в оазі перетворилися назад у людей. 

Джин дуже розсердився: 

— Ти що, не чув, як я сказав, що перший, хто відкриє мою пляшку, перетвориться на жабу?! І ти вимагаєш, щоб я сам же зруйнував свою чудову роботу?! 

— Так, — підтвердив Абдулла. 

— Незважаючи на те, що султанові воїни досі там і напевне повісять розбійників? — уточнив джин. 

— Я думаю, — сказав Абдулла, пригадавши свої враження від перебування в жаб’ячій подобі, — що і в такому разі вони воліли би бути людьми. 

— Ну що ж, дуже добре! — скорботно вигукнув джин. — Ти не можеш не розуміти, що таким чином моя помста розпадається на друзки. Але хіба тебе це обходить? Я ж для тебе всього лише щоденне бажання в пляшці! 

Розділ чотирнадцятий, 

у якому розповідається про те, як знову з’являється килим-самоліт 

І знову, озирнувшись, Абдулла виявив, що на нього дивиться солдат, однак цього разу солдат узагалі нічого не сказав. Абдулла був упевнений, що його супутник просто вичікує. 

Того дня в міру їхнього просування дорога поступово стала підніматися. Стежки з густою травою обабіч поступилися місцем піщанистим путівцям із сухими й колючими кущами по узбіччях. Солдат бадьоро відзначив, що нарешті-то вони потрапили в якусь іншу місцевість. Абдулла у відповідь тільки буркнув щось нерозбірливе. Він твердо вирішив не встрявати у розмови із солдатом. 

До вечора вони вибралися на високо розташоване вересовище, за яким розляглася рівнина. Ледь помітний горбочок на обрії, як запевнив солдат (причому все ще дуже бадьоро), було, без сумніву, Кінгсбері. 

Коли вони зупинилися на ночівлю, солдат — цього разу навіть іще бадьоріше — покликав Абдуллу подивитися, як чарівно Дряпчик бавиться з пряжками його ранця. 

— Це, безсумнівно, зачаровує мене ще менше, — зауважив Абдулла, — ніж горбок на обрії, який може бути Кінгсбері. 

Настав ще один густо-червоний захід. За вечерею солдат показав на нього Абдуллі й звернув його увагу на велику червону хмару у формі замку. 

— Хіба це не прекрасно? — запитав він. 

— Це всього лише хмара, — відповів Абдулла. — Вона не має художньої цінності. 

— Друже, — сказав солдат, — гадаю, ви дозволяєте джинові вас використовувати. 

— Як так? — здивувався Абдулла. 

Солдат показав ложкою на далекий темний горбик на тлі заходу. 

— Онде, бачите? — сказав він. — Кінгсбері. Зараз у мене передчуття — та й у вас, гадаю, теж, — що як тільки ми туди доберемося, справа зрушиться з місця. От тільки ніщо не вказує на те, що ми коли-небудь туди доберемося. Не думайте, що я не можу глянути на все це вашими очима: ви молодий парубок, вам не пощастило в коханні, вам нетерпеливиться, отож природно, що вам здається, начебто Доля повстала проти вас. Послухайте мене: Доля, як правило, не буває на чиємусь боці. І джин теж ні на чиєму боці — тобто не більше, ніж сама Доля. 

— А чому ви так вирішили? — запитав Абдулла. 

— Тому що він усіх ненавидить, — відповів солдат. — Можливо, така вже у нього натура, хоча я б насмілився зауважити, що ув’язнення у пляшці нітрохи її не покращує. Але не забувайте: хоч що б він там не почував і не думав, одначе ваші бажання він справно виконує. То навіщо ж ускладнювати собі життя тільки на те, аби дошкулити джинові? Чому б не загадати найкорисніше з усіх можливих бажань, одержати те, чого потребуєте саме ви, — і змиритися з тим, що джин спробує повернути його на зло? Я довго над цим розмірковував, і от що