Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 24

Усі стали, як укопані. Хлопці бачили настрій друга. Мію здивувала такп агресія, бо тигр був весь час спокійний, муркотів, терся об неї щічкою. 

Що змінилося?

-- Марк, друже ти чого? – Міха відчував агресію й підняв руки вгору. Дивився уважно.

– Ми шукали тебе весь цей час! Міг сповістити, що все гаразд, – обурено втрутився Матвій. Його напружувала вся ця ситуація. -- Обернися, поговоримо. В мене новини.

Гарчання було йому відповіддю. 

-- Ти на кого гарчиш?

Марк впізнавав друзів, але не міг відповісти. Його тигр прийняв їх за ворогів. Оце так поворот. Він не радий зустрічі, навіть готовий напасти, захищаючи дівчину. Марк намагався донести до своєї половинки, що їй нічого не загрожує. Звір відмахнувся, не слухав дурну людину.

Доводити йому, щось у такому стані було складно. Він уважно оглядає Мію та ловить її емоції. Дівчина була збентежена, а раніше були емоції страху. На це він знову загарчав та припав до землі. Показуючи, що готовий до всього.

-- Марку! – натурально гаркнув Матвій. Він не витримав, нерви та проблеми останнього тижня, стоншували його внутрішнього дипломата.

Це була помилка. Тієї ж миті звір кинувся вперед. Матвій перекинувся у тигра. Йому нічого не залишалося, окрім як оборонятися від оскаженілого друга. Двоє величезних хижаків зійшлися в поєдинку. Це був справжнісінький бій. Міха не довго думаючи перекинувся. Він залишився поряд з Мією, її можуть зачепити ненароком. Регенерація у перевертнів хороша, але в неї її немає.

-- Міха, ми з тобою не знайомі, але я прошу тебе зупинити їх.

Мія боялася. Голос тремтів, а руки нервово смикались.

Сутичка тільки набирала обертів. Матвій ухилявся, але це не могло відбуватися вічно. Марк цілився йому в живіт, лапами зачіпав морду. Злісно гарчав та показував, що не зупиниться. Міха не знав, що робити. На його пам'яті, це перший серйозний бій між хлопцями. Вони багато разів вступали у спаринг на навчанні, але завжди діяли акуратно, пам'ятаючи про дружбу.

Зараз це був реальний бій. Марк навмисно бив так, щоб завдати більшої шкоди опоненту. За правилами їхнього виду в такі сутички не втручаються. Справедливий бій на рівних -- це норма їхнього світу. Але має бути причина такої агресії. Поки її не з'ясувати -- бій продовжуватиметься.

Але що могло вплинути на Марка? 

Вони не бачилися тиждень. Ворожнечі чи просто сварки не було між друзями.

-- Міха! – Мія почала плакати.

Вона зрозуміла, що все дуже серйозно. З одного боку, боялася за Марка, а з іншого переживала за Матвія. Почуття змішалися у незрозумілий коктейль. Нервові тремтіння проходили по всьому тілу.

Міха перевів погляд на дівчину. Задумався. Чи може бути причина в ній?

Як правильно розіграти цю карту?

 Він завжди був простим, не любив інтриги та робив усе відкрито. Знову глянув на друзів. Марк намагався іклами поцілити Матвієві в шию. Після цього другий уже не міг, просто оборонятися. Після такого укусу регенерація не врятує. Матвій почав завдавати ударів у відповідь по животу тигра. Міха знову глянув на дівчину та перевірив свій здогад. Він вкусив її за зап'ястя.

– Ай! – від несподіванки Мія вигукнула. Не чекаючи на таку підставу з боку хлопця.

Міха глянув на Марка. Він відпустив Матвія і швидко рушив у їхній бік. Зараз не було агресії у поведінці друга, але було занепокоєння.

Коли тигр Марка зрозумів, що Мії боляче, його більше нічого не цікавило. Тільки вона.

Швидко опинившись поряд, загарчав на Міху та почав оглядати Мію. Зап'ястя трохи кровило й він почав зализувати ранку. Все, що міг зробити звір.

У ту мить Марк просив його відпустити, умовляв, що допоможе їй, захистить її не гірше за нього. Битися з найкращим другом та не мати змоги зупинитися, такого й ворогові не побажаєш. Тигр відпустив Марка.

-- Не боляче? -- Марк тримав руку дівчини у своїй. Він так звик за цей час до її усмішки, сміху, а зараз на очах у неї сльози. – Не бійся, все гаразд. Ми домовилися з ним, -- промовив Марк

Обійнявши Мію, Марк гладив її по волоссю намагаючись заспокоїти. Сльози котилися з її прекрасних очей. Марк витирав їх.

-- Передай йому, щоб більше не лякав мене так, -- ще схлипуючи, але трохи заспокоївшись сказала Мія.

-- Не хочу вас переривати, але в мене серйозна розмова, -- Матвій перекинувся й попрямував до друзів.

-- Давай по черзі! - просто відрізав Марк.

У нього зі звіром було слабке перемир'я і він боявся його втратити.

-- Марк, твій батько більше не чекатиме. Я й так йому складав легенди майже весь тиждень, -- Матвій знову почав заводитися.

-- Я зрозумів. Зараз відведемо Мію до гуртожитку, а потім поговоримо, -- тон хлопця змінився, ніжних ноток, як не бувало. З'явилася сталь.

Обернувшись у звірів, вони побігли лісом. Мія вже звикла, піднялася на спину й міцно взялася за шерсть. Доїхавши до гуртожитку Марк провів її та втік у справах. Видихнути Мія змогла лише перебуваючи у своїй кімнаті в обіймах подруги.

Хлопці зайшли до кімнати Марка. Тільки-но зачинилися двері й Матвій пішов у наступ.

-- Що це було? Якого ти напав на мене, Марку! – заволав Матвій

Емоції його переповнювали. Він пам'ятав радість, коли зрозумів, що знайшов друга. Нерозуміння його агресії. А потім і злість додалася. Гримуча суміш.

-- Давай по черзі. Налийте випити, я сходжу в душ, а спокійно поговоримо.

Марк, щойно повернувся, зручно сів у своє улюблене крісло, взяв келих віскі та відчув себе людиною.

-- Ще в клубі звір почав нервувати та просився назовні, – почав згадувати. Приховувати щось від друзів не було сенсу. -- Вже у машині я ледве стримував його. Інстинкти брали своє. От я й поїхав до лісу, розуміючи, що не впораюся. Людиною був тільки вночі, прокидаючись звір давав слабину трохи, але щойно Мія просиналася -- одразу забирав контроль, - ще пригубив віскі.

-- Ми тебе шукали. Спочатку думали, що сам повернешся. Коли довідалися, що Мії теж немає, то дали тобі трохи часу, – Матвій уже заспокоївся й був готовий до діалогу.