Читати книгу - "Танок драконів"

«Її кохання до Дааріо — отрута. Повільніша, ніж отрута в сарані, але така сама смертельна».

— Але залишається Джого,— сказав сер Баристан.— І він, і Геро. Їх обох цінує її світлість.

— У нас також є заручники,— нагадав йому Скагаз Гирявий.— Якщо рабовласники уб’ють когось із наших, ми уб’ємо когось із їхніх.

Якусь мить сер Баристан не міг уторопати, про кого йдеться. А тоді до нього дійшло.

— Ви про королівських чашників?

— Заручників,— наполягав Скагаз мо Кандак.— Гражар і Кеза — з родини зеленої грації. Мезара з Мереків, Кезмія з Палів, Азак з Газінів. Баказ із Лораків, родич самого Гіздара. Усі вони — доньки й сини пірамід. Жак, Квазар, Газкар, Дазак, Єризан — усі вони діти великого панства.

— Невинні дівчатка і милі хлопчики,— мовив сер Баристан, який добре з ними роззнайомився за час їхньої служби в королеви: з Гражаром, який мріє про славу, з сором’язливою Мезарою, з лінивим Міклазом, з марнославною гарненькою Кезмією, з Кезою з її великими лагідними очима і янгольським голосом, з танцівником Дазаром і з рештою.— Це ж діти.

— Діти гарпії. Лише кров’ю платиться за кров.

— Так сказав юнкаєць, який приніс нам голову Гролео.

— І не помилився.

— Я не дозволю.

— Яка користь із заручників, якщо їх не можна чіпати?

— Можемо запропонувати обміняти трьох дітей на Дааріо, Геро і Джого,— мовив сер Баристан.— Її світлість...

— ...не тут. І робити, що потрібно, доведеться нам з вами. І ви знаєте, що я правий.

— У королевича Рейгара було двоє дітей,— сказав сер Баристан.— Рейніс була маленькою дівчинкою, Ейгон — немовлям. Коли Тайвін Ланістер узяв Королівський Причал, його вояки убили їх обох. І він, загорнувши закривавлені тіла в малинові плащі, підніс їх у дарунок новому королю.

«Цікаво, що саме сказав Роберт, побачивши їх? Чи усміхнувся?» Баристан Селмі отримав на Тризубі важке поранення, тож йому пощастило й він не бачив дарунка лорда Тайвіна, але дуже часто ставив собі ці питання. «Якби я побачив, що він усміхається над червоними рештками Рейгарових дітей, жодна армія світу не змогла б мене зупинити — я б його просто вбив».

— Я не дозволю вбивати дітей. Або ви приймаєте цю умову, або я взагалі не братиму участі.

— А ви впертий старий,— хихикнув Скагаз.— З ваших милих хлопчиків виростуть сини гарпії. Їх доведеться або зараз убивати, або потім.

— Людей убивають за ті злочини, які вони вчиняють, а не за ті, які вони можуть вчинити колись там.

Гирявий зняв зі стіни барду, роздивився, крекнув.

— Ну, нехай. Не будемо кривдити ані Гіздара, ані заручників. Ви задоволені, пане Дідусю?

«Чим тут можна бути задоволеним?»

— Так уже краще. В годину вовка. Пам’ятайте.

— Я точно не забуду, сер,— відповів Гирявий. Хоча бронзовий кажан не ворухнувся, сер Баристан відчув під маскою посмішку.— Довго чекав Кандак на цю ніч.

«Цього я і боюся». Якщо король Гіздар не винен, те, що вони збираються зробити, вважається державною зрадою. Та чи можливо, що він не винен? Селмі сам чув, як він припрошував Данерис скуштувати отруйної сарани, як кричав до своїх людей, щоб убили дракона. «Якщо не почнемо діяти, Гіздар уб’є драконів і відчинить браму перед ворогами королеви. У нас немає вибору». Та з якого боку не глянь, а честі в цьому літній лицар не бачив.

Решта цього довгого дня повзла, як равлик.

А десь, знав Селмі, король Гіздар дискутує з Резнаком мо Резнаком, Маргазом зо Лораком, Галазою Галар і рештою своїх мірінських радників, вирішуючи, як найкраще відповісти на вимоги юнкайців... але Баристана Селмі на такі наради більше не запрошували. Не треба було й охороняти короля. Натомість він обходив піраміду з верхівки до самого низу, перевіряючи, щоб усі чатові були на своїх постах. Обхід забрав майже весь ранок. Пообіддя Селмі провів із сиротами — навіть сам узяв меча і щита, щоб здійснити суворішу перевірку навичок старших хлопчиків.

Коли Данерис Таргарієн узяла Мірін і звільнила рабів, декого з цих хлопчиків тренували для бійцівських кубел. Коли за їхнє навчання взявся сер Баристан, вони вже добре були знайомі з мечем, списом і бойовим топором. Кількоро з них, може, вже готові. «Для початку — хлопчина з островів Василіска. Тамко Ло». Чорний, як мейстерське чорнило, він був меткий і дужий — найкращий природжений мечник після Джеймі Ланістера. «І Ларак також. Нагай». Серові Баристану не подобався його бойовий стиль, але вправності йому не позичати. Ларакові ще потрібно багато років тренуватися, перш ніж опанує всі види лицарської зброї — меч, сулицю і булаву, але він уже смертельно небезпечний зі своїм нагаєм і тризубом. Літній лицар застерігав його, що проти латного ворога з нагая буде мало користі... поки не побачив, як Ларак сплутує ним ноги суперника, звалюючи того на землю. «Він ще не лицар, але боєць серйозний».

Ларак і Тамко були в нього найкращі. Від них майже не відставав лазарянин, якого інші хлопці прозвали Рудим Ягням, хоча поки що в нього була сама запеклість і ніяких навичок. Мабуть, сюди можна зарахувати ще й братів — трьох низькородних гіскарців, яких продали в рабство, щоб розплатитися з батьковими боргами.

Загалом шестеро. «Шестеро з двадцяти сімох». Селмі сподівався на більше, але й шість непогано для початку. Інші хлопчики переважно були молодші й більше знайомі з ткацькими верстатами, плугами й нічними горщиками, ніж з мечами і щитами, але тренувалися вони старанно і вчилися швидко. Ще кілька років у ролі зброєносців — і можна буде представити королеві ще шістьох лицарів. А стосовно тих, хто так ніколи й не опанує цю науку... що ж, не кожен хлопець може стати лицарем. «Королівству потрібні і свічкарі, і шинкарі, і зброярі». У Міріні так само, як і у Вестеросі.

Спостерігаючи за тренуванням, сер Баристан міркував, чи готові вже Тамко й Ларак, щоб висвятити їх у лицарі просто тут і зараз, а може, заодно й Руде Ягня. Лише лицар може висвятити лицаря, а якщо сьогодні щось піде не так, на ранок Селмі вже може опинитися в