Читати книгу - "Інститут"

— Я знаю, що таке примусове вербування, Люкі. Я, до твого відома, теж учився в школі. І ти не помиляєшся. — Нікі підвівся. — Вставай, ходімо на майданчик. Даси мені ще один урок із шахів.

— Мені, мабуть, хочеться просто полежати, — відповів Люк.

— А ти справді блідий на лице. Але ж цукерка допомогла, так? Зізнайся.

— Так, — погодився Люк. — Що ти зробив, щоб отримати жетон?

— Нічого. Морін мені його підсунула перед тим, як іти зі зміни. Каліша права щодо неї, — знехотя промовив Нікі. — Якщо в цьому палаці срані і є хороша людина, то це Морін.

Вони підійшли до дверей у Люкову кімнату. Нікі підняв кулак, і Люк стукнув об нього своїм кулаком.

— Побачимося, коли пролунає тень-телень, розумако. А поки — не вішай кирпу.

Морін і Ейвері

1

Люк запав у сон, сповнений неприємних уривчастих видінь, і прокинувся лише тоді, як пролунав тень-телень до вечері. Він був радий цьому передзвону. Нікі таки помилився — Люкові хотілося їсти, і він зголоднів за товариством так само, як і за їжею. Однак він зупинився в буфеті перевірити, чи діти не забивали йому баки. Як виявилось, не забивали. Біля автомата зі снеками стояв іще один — вінтажний і доверху забитий сигаретами. Згори на підсвіченому квадраті виднілися чоловік і жінка у вишуканій сукні, вони курили на балконі і сміялися. Поруч був іще один автомат на жетонах — з алкогольними напоями в маленьких пляшечках, що їх деякі схильні до пиятики учні Брода називали «рейсовими ковточками». Пачку сигарет можна було дістати за шість жетонів, пляшечку «Чорничного вина Леру» — за п’ять. У протилежному кінці кімнати стояв яскраво-червоний холодильник із колою.

Раптом Люка обхопили ззаду чиїсь руки і здійняли в повітря. Люк заверещав від несподіванки, і на вухо йому загоготів Нікі.

— Як напудиш у штанці, то встанеш уранці і пустишся в танці!

— Пусти мене!

Натомість Нікі взявся гойдати його з боку в бік.

— Люкі-тідді-укі-делі-Люкі! Дрібноногий, куцоногий, кривоногий Люкі!

Він поставив Люка на підлогу, крутнув, підняв йому руки й схопився вихляти стегнами під музак, що линув із колонок під стелею. У Нікі за спиною стояли Каліша і Айріс та споглядали ці викрутаси з виразом «хлопці не дорослішають».

— Хочеш позмагатися, Люкі? Дрібноногий, куцоногий, кривоногий Люкі?

— Засунь свого носа мені в дупу і позмагайся за повітря, — відповів Люк і засміявся.

До Нікі пасувало одне слово (байдуже, в якому гуморі він був — поганому чи хорошому): «живчик».

— Крутий дотеп, — сказав Джордж, втиснувшись між двома дівчатами. — Я його на потім припасу.

— Тільки не забудь вказати автора, — мовив Люк.

Нікі облишив танці.

— З голоду вмираю, мій милий Юраю. Ходімо їсти.

Люк прочинив холодильник із колою.

— Я так розумію, безалкогольні напої тут безкоштовні. Платити треба тільки за бухло, цигарки та снеки.

— Ти все правильно розумієш, — сказала Каліша.

— І, е-е-е…

Люк указав на автомат зі снеками. Більшість можна було купити всього за один жетон, але Елліс тицяв у товар за шість.

— Це…

— Цікавишся, чи брауні «Веселий хлопчисько» — це те, про що ти подумав? — спитала Айріс. — Я сама не пробувала, але впевнена майже на всі сто.

— Атож, — відгукнувся Джордж. — Я свій кайф отримав, а на додачу — ще й висипку. У мене алергія. Ходімо вже їсти.

Вони всілися за один стіл. Замість НОРМИ тепер була ШЕРРІ. Люк замовив паніровані гриби, котлету з салатом і щось таке під псевдонімом «Ванільне крем-брюле». Може, в цьому химерному Дивокраї таки водилися розумні люди (місіс Сіґсбі аж ніяк не скидалась на дурепу), але меню складали точно не вони. Чи це в Люка так проявлявся інтелектуальний снобізм?

Він вирішив, що йому насправді байдуже.

Діти трохи погомоніли про свої школи, куди вони ходили ще за нормального життя — звичайні школи, наскільки зрозумів Люк, жодних спеціальних закладів для надміру розумних дітей. Також обговорили улюблені телепередачі й кіно. І все було добре, доки Айріс не підвела руку, щоб змахнути з ластатої щоки сльозу, і тоді Люк збагнув, що вона плаче. Не сильно, лиш трошки, але так, сльози були справжні.

— Уколів сьогодні не отримала, зате мені зміряли цю кляту температуру в дупі, — сказала вона, а коли побачила зачудований погляд Люка, то всміхнулася, від чого щокою скотилася ще одна сльозинка. — Нам ставлять ректальні градусники.

Решта закивали.

— Уявлення не маю чому, — сказав Джордж, — але це принизливо.

— Це дев’ятнадцяте століття, — сказала Каліша. — Певно, у них є на те причини, але…

Вона знизала плечима.

— Хто хоче кави? — спитав Нік. — Я принесу, якщо…

— Агов.

Це пролунало від дверей. Вони озирнулися і побачили дівчину в джинсах і топіку. Коротке волосся сторчма було пофарбоване в зелене з одного боку і в синьо-пурпурове — з другого. Попри цей панківський прикид, вона була схожа на казкове дитинча, що загубилося в лісі. Люк прикинув, що дівчина з ним приблизно одного віку.

— Де я? Хтось знає, що це за місце?

— Ходи сюди, сонце, — сказав Нікі й блимнув своєю запаморочливою усмішкою. — Тягни собі сідало. Скуштуй наїдків.

— Я не голодна, — відповіла новенька. — Одне мені скажіть — кому я маю відсмоктати, щоб звідси вибратись?

Так вони познайомилися з Гелен Сіммз.

2

Поївши, вони пішли на дитячий майданчик (Люк не проминув нагоди вимаститися антикомашином) і ввели Гелен у курс справ. Виявилося, що вона ТК і, як Джордж із Нікі, поз. Довела це, перекинувши на дошці кілька шахових фігур, що їх повиставляв там Нікі.

— І не просто поз, а крутезний поз, — сказав Джордж. — Дай-но я спробую.

Він примудрився перекинути пішака, чорний король трохи похитався — та й по всьому. Джордж відсунувся і шумно видихнув.

— Окей, Гелен, ти перемогла.

Люк спитав, чи вона переймається долею батьків.

— Не дуже. Батько в мене алкоголік. Мама з ним розлучилася, коли мені було шість, і вийшла заміж за, хто б міг подумати, ще одного алкоголіка. Тоді, мабуть, вирішила, що як не можеш їх подужати, то треба єднатися, тож тепер вона теж алкашка. Але я сумую за братом. Як гадаєте, з ним усе гаразд?

— Аякже, — без особливої впевненості мовила Айріс, попленталася до батута й стала стрибати.

Якби Люк узявся за такі фізичні вправи щойно після їжі, йому неодмінно зробилося б зле, але Айріс за вечерею майже нічого не їла.

— А тепер іще раз і по порядку, — сказала Гелен. — Ви не знаєте, навіщо нас тут зібрали, хіба що це якимось боком стосується наших паранормальних здібностей, з якими навіть конкурс «Америка має талант» не пройдеш.

— Ми б навіть на «Малих крутеликів» не потрапили, — сказав Джордж.

— З нами проводять усілякі тести, доки ми не побачимо цятки, але ніхто не знає навіщо.

— Точно, — сказала Каліша.

— Тоді нас переводять у те друге місце, Задню половину, але що там відбувається, невідомо.

— Ага, — сказав Нікі. — А ти в шахи грати вмієш чи тільки фігури перекидаєш?

Гелен