Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 За вікнами рейсового автобуса починався пізній осінній світанок. Поля затягнуло туманом після вчорашнього дощу. Софія обперлася лобом на скло, гріючи руку о горнятко кави, яку купила на автовокзалі.

 О такій порі в автобусі було дуже мало людей. Окрім неї ще тільки пара літніх жіночок. Тож ніщо не відвертало від важких роздумів.

 Вона їхала додому… Бо злякалася.

 Мабуть, таки коняк впливав на розум та логіку значно більше, ніж Софія то собі уявляла. Позаяк, прокинувшись о четвертій годині ночі біля Григорія, її ж очевидна думка осяяла: це, виходить, він схилив її до того, що в Алекса не вийшло?

 Виграв їх змагання чи щось на кшталт? Чи не про це вчора Алекс казав, най і в дупель п'яний?!..

 Вона не знала. Проте та огидна вчорашня сцена не давала спокою. А тому від тієї здогадки стало неймовірно боляче! А ще невимовно соромно. Бо… 

 Він її здолав, так. За ребрами аж боліло від потреби та тяжіння до Григорія! Особливо, коли побачила, як він спокійно спить поруч, не хмурячи брови та не підтискаючи губи зі зверхнім виразом. Такий спокійний! Геть не схожий на самого себе в університеті!

 Серце стиснулося, пропустивши удар. Сама лише думка про зраду, про якесь парі, де вони могли на неї поставити, на те, хто першим з Софією переспить – здавалася нищівною. Аж у скронях вибухало болем!

 Невже Гриша саме через це вночі був таким уважним до неї?! Казав оте все?..

 Та розбудити його й запитати – не вистачало сил. Не зараз. Вона потребувала перерви. Паузи, коли зможе перевести дихання та хоч для самої себе розкласти все по поличках.

 І… Софія зробила те, що ніколи не було її стратегією – вона втекла. Потайки.

 Зробила ковток кави, перевіривши, чи не продивилася ще її повідомлення кураторка. Софія не збиралася відмовлятися від можливостей та своєї мрії. Навіть через цей… бедлам. Тому повідомила, що поїде у Штати. А зараз на кілька днів повернеться додому, аби владнати всі питання з документами та пояснити все матері. Звідти прибуде вже на вокзал.

 Повертатися на лекції… не мала сил. Не зараз. Бо від однієї думки, що очима з Гришею стрінеться, а він зверхньо посміється та відвернеться – аж стискалося все! В животі починало борсатися тривожне та болюче нервове напруження.

 Невже він міг бути аж настільки підступним? Вірити не хотілося.

 Але ж весь період їх “спілкування”, за виключенням вчорашнього вечора та ночі, здавалося, підтверджував саме цей висновок?..

 І як так сталося, що вона… закохалася у цього зухвалого та відлюдкуватого хлопця? Закластися ж могла, що він її бісить. Проте зараз, зважуючи свої відчуття при згадуванні Алекса та Григорія – чітко відчувала різницю.

 Першого не хотілося ні чути, ні бачити вже. Ніколи. Образа пихкала у душі, але не було болі. Тільки сором від того, що нею гралися, а Софія купилася, немов дурепа. Можлива, через власне его трохи – бо таки лестила увага такого хлопця. І все ж… Не було боляче.

 Чи то пак не так, як при одній думці про можливі хитрощі Гриші… Невже дійсно закохалася аж так бурхливо?!

 Як?! Коли?! Чи можливо було настільки самообманюватися?.. Здавалося, вона по саму маківку в ньому загрузла! Його аромат досі окутував… бо Софія переплутала шарфи…

 Та зрозуміла то лише в таксі, на яке витратила надто відчутні для себе гроші. Та й просто повертатися зараз не була готова. От і залишила собі.

 Мʼяка вовна, така незвично ніжна, тонка та неймовірно тепла, зігрівала настільки, як ніколи її старий колючий шарф. І пахла Гришею, змушуючи у розумі спалахувати картинки минулої ночі. Її першої… Невже це все було обманом?! НЕ хотіла вірити! 

 Не мала відповіді на жодне питання. Жадала, аби він наздогнав її та переконав!

 У цей момент телефон завібрував.

“Чудово! Я дуже радію, що ти прийняла правильне рішення! Пиши з будь-яким питанням! Купляю на тебе квитки.”, – відповіла раптом кураторка, вирвавши Софію з важких роздумів.

 Вочевидь, прокинулася та продивилася повідомлення.

 Від Алекса нічого не було. Чи не вперше за ці тижні.

 Від Григорія… На бога! Вона навіть не була впевнена, що він знає її номер телефону. Але ж хіба проблема для нього той дізнатися? Він – син ректора. Тож має всі ресурси та можливості.

 Можливо, трохи радикально чи зухвало, можливо, трохи від нього вхопивши самовпевненості… Але Софія жадала, аби Гриша довів, що вона помиляється у своїх страхах!

 Що це дійсно не було розіграшем чи дурним парі! Що він до неї тягнувся, а не намагався щось Алексу довести. Що вона… саме вона для нього щось таки важить!

 Хіба Софія на це не заслуговує? Якщо хоч з того, що бачила в його очах та чула у словах, у голосі вночі – було правдою.

 Нехай її знайде… А їй зараз ця перерва точно не завадить, аби привести думки до ладу та трохи остигнути.

 Якби ж то тільки знала, могла передбачити, як життя закружить! І що наступного разу побачить обох аж через роки!..

__________________

 Любі мої, дякую за вашу цікавість та підтримку цієї історії та героїв!

 І запрошую сьогодні доєднатися до основної частини цього роману – “Ставка: кохання”, яку додам на сайт вже незабаром, буквально через кілька годин ;-)

Підпишіться за мене, аби не пропустити повідомлення про початок викладки ❤️

Кінець