Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Вчись казати "ні", Юліанна Бойлук 📚 - Українською

Читати книгу - "Вчись казати "ні", Юліанна Бойлук"

762
0
03.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вчись казати "ні"" автора Юліанна Бойлук. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Вчись казати "ні", Юліанна Бойлук» була написана автором - Юліанна Бойлук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Вчись казати "ні", Юліанна Бойлук" в соціальних мережах: 
— Слухаю вас.
— Привіт! Я — Паша.
Ага. І що?
Хотіла так спитати, натомість здивовано промовила:
— Який Паша?
Згодна, не дуже ввічливо вийшло. Але декількох Паш я таки знала, тому гадала, що це один з них і сподівалася почути прізвище.
Співрозмовник задумався. Певно, згадував, який він Паша. Натомість задумливим голосом видав:
— Та ніби так нічого... Іноді місцями навіть красивий. Мені так казали принаймні. Не знаю, може й збрехали.

Гумористичне, емоційне безкоштовне оповідання.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 15
Перейти на сторінку:
Глава 1

Що ж... Вітаю на сторінках мого життя.

Отже, з чого б почати? Нумо знайомитися.

Мене звати Анжеліка Мельничук. Я — звичайна дівчина, яких тисячі. Однак, це все ж моя історія, тому я хочу, щоб ви дізналися всю правду так, як я це відчуваю.

Моє життя було ідеальним до однієї миті, яка розділила його на "до" і "після". Знаєте, в житті кожної людини приходить щось, що перевертає все догори дриґом. Після цього ми, хоч засвоїли урок, хоч ні, але стаємо зовсім іншими. Таке собі перезавантаження системи. Вийшло оновлення.

Найперше, що вам потрібно знати про мою застарілу версію — я шалена мрійниця. Трохи наполеглива. І абсолютно божевільна. Цілковито. Ну, на думку більшості людей.

Все тому, що не заведено в нашому суспільстві кидати престижний університет, щоб розвивати свої хобі. А я саме так і зробила. Тож юрист з мене не вийшов, зате я стала письменницею-початківцем, а ще доволі непоганою художницею. Я заряджаюся натхненням, змінюючи напрямки діяльності. А чому ні?

Я вірила, колись на мене чекає успіх.

Щоправда, поки він на голову не звалився, старанно шифрувалася, щоб ніхто не дізнався рід моєї діяльності. Навіть псевдонім вигадала. Ліка Елісон. Вже три роки фанатію від того, як круто це звучить!

Але історія не про те. Моє життя було цікавим, непередбачуваним і дуже крутим. Я ловила кайф від того, що працюю сама на себе, почувалася так, наче виграла "Оскара" і взагалі не знала горя. Але одного дня я прокинулася з думкою: "хочу стосунків". Втім, краще б я далі малювала метеликів на полотні і не морочила б собі голову такими дурними ідеями. Іншими словами: "Не мала баба клопотів — купила порося".

Всесвіт з радістю підслухав мої бажання і поспішив їх втілити. Шкода лише одне — я не уточнила, якими ті стосунки мають бути. Втім, дарованому коню в зуби не дивляться. Чи як там каже народна мудрість?

Стосунки мені прислали у вигляді випадкового телефонного дзвінка. У Бога свої методи. Тоді то й розпочалася моя історія.

Цей вечір був абсолютно звичайним. Я сиділа над черговим рукописом, швидко набираючи літери на клавіатурі свого мобільного. Моя фантазія підкидала мені найрізноманітніші ідеї, які я з великою радістю підхоплювала і втілювала. Вигадані мною герої оживали на сторінках книги і творили часом таке, що мені хотілося їх прибити. "Ну, от як мені розплутати цей клубок і придумати вам хепіенд?" — сварила їх час від часу, але все одно писала. Бо герої — то, мов діти. Часом на них сердишся, однак все одно палко любиш.

Та враз мою химерну ідилію перервав телефонний дзвінок. Хто ще так невчасно?

Незнайомий номер...

Може майбутній клієнт? Я писала картини на замовлення, а також розмальовувала стіни в школах, дитсадках, інших будинках, де був потрібний талант художника. Один раз навіть отримала в замовлення дитячу кімнату в приватному будинку.

— Слухаю вас, — хутко взявши слухавку, впевнено промовила я. З іншої сторони почувся клубний галас, а за тим мелодійний оксамитовий баритон мовив:

— Привіт! Я — Паша.

Ага. І що?

Хотіла так спитати, натомість здивовано промовила:

— Який Паша?

Згодна, не дуже ввічливо вийшло. Але декількох Пашів я таки знала, тому гадала, що це один з них і сподівалася почути прізвище.

Співрозмовник задумався. Певно, згадував, який він Паша. Натомість задумливим голосом видав:

— Та ніби так нічого... Іноді місцями навіть красивий. Мені так казали принаймні. Не знаю, може й збрехали.

Я пирснула сміхом і навіть не одразу придумала, що відповісти.

— А загалом, це все справа смаку. Дуже індивідуально. Вам краще самій вирішити, який же я. Та спершу назвіться самі.

— Анжеліка. А ви жартівник, — всміхнулася я. Дивно, але вже в ці хвилини я почувалася дуже комфортно. Хто такий? Кому і навіщо телефонує? Все стало байдуже. Енергетика чоловіка. якого я навіть не бачила, вабила мене. Було цікаво. — Ми знайомі?

— Ні. І це проблема, яку я збираюся виправити, — промовили мені. — З якого ви міста?

— Зі Львову, — машинально відповіла я.

— Дивовижно! Я теж львів'янин! — вигукнув він у слухавку.

— Тобто ви мене не знаєте? — здивувалася. — А звідки номер телефону?

Часом у мені прокидалася параноя. В душі я була ще зовсім дитиною, хоч і мала зовнішність дорослої дівчини.

— Анжеліко, я знаю про вас багато, — запевнив незнайомець. — По-перше, у вас красиве і рідкісне ім'я. По-друге, ви маєте чарівний голос. Я від нього в захваті. Перепрошую за подробиці, але ваш голос мене збуджує, — прошепотів у слухавку Паша, а я засміялася. Здалося, все це жарти від сп'янілого юнака, що зараз очевидно гуляв з друзями... сподіваюся, що не з подругою. Втім, навряд вона дозволила б йому фліртувати з кимось телефоном. — По-третє, у вас чудовий номер телефону. Це перші цифри, які я набрав. А по-четверте, ви теж зі Львова. І це просто доля! Як гадаєте, яка вірогідність того, що перший набраний номер буде в дівчини і з мого міста? Це ж просто нонсенс!

Тут його хтось покликав, почулася розмова, яку я не змогла вловити, після чого Паша повернувся "в ефір".

— Перепрошую, файна панянко, це мій дружбан Саньок ревнує. Сане, привітайся з Анжелікою, — в слухавці почулося хриплувате "привіт", а потім клубний галас змінився шумом вітру.

— Пробач, я вже пішов звідти. Сьогодні в Санька День Народження, там нам не дадуть поговорити. Отже, Анжеліка... Джолі? — перепитав співрозмовник.

— Ні, Джолі ж Анджеліна, — довела до відома я і всміхнулася. Настрій був чудовим.

— Цікаво... Ти ж хоч не заміжня? — і коли ми перейшли на "ти"? Але мене все влаштовувало.

— Ні, а ти не одружений?

— Ні, що ти! Я ніколи не став би спілкуватися з іншими дівчатами, якби мав свою пані, — повідомили мені геть серйозно. Матінко, як це мило! Мені трапився справжній лицар, як у моїх романах! Невже пощастило раз у житті?

— Я рада чути, що ще є такі хлопці, — похвалила, мов учня в школі. — А скільки тобі років?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчись казати "ні", Юліанна Бойлук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вчись казати "ні", Юліанна Бойлук"