Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова 📚 - Українською

Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поліна, я на колінах!" автора Олександра Малінкова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 63
Перейти на сторінку:
ГЛАВА 23

Поліна

Клемков перекотився на спину й, швидко скочив на ноги. Подав мені руку, щоб допомогти піднятися з землі.

- Тобі жити набридло? - запитав в’їдливо.

А я ще й досі знаходжуся під враженням від поцілунку. Якось не кожен день мене так цілують! Взагалі погано розумію що зараз відбулося.

- Це вже не хуліганство! Щойно якась тачка намагалася вкоротити тобі віку! - продовжує гримати він. - Чуєш мене?

Геннадій Клемков

Хапає за плечі й легенько трясе. 

- Агов! З тобою розмовляю! Вдарилася? Де болить? - починає оглядати мою голову ззаду. 

- Ти знаєш хто це був? - грізно запитує.

- Ні! - шепочу самими губами.

Нарешті починаю усвідомлювати що відбулося. 

Чорна автівка, яка на під'їзді до узбіччя де я перебувала, розігналася й спробувала вчинити наїзд. І якби знову не Клемков, то впевнена, що друга спроба виявилась би більш вдалою. 

А ось зараз мені стає по справжньому лячно! Напевно чоловік це відчув, тому що притиснув мене до грудей та спробував заспокоїти.

- Все минулося! Чуєш? 

- Угу! - шморкаю носом. Тільки б не розплакатися. 

Гладить мене по хребту. А мене кидає з крайнощів у крайність. То пригадую знову поцілунок, то чорну автівку, навіть звук тертя гуми колес знову чую у своїй підсвідомості. 

- Дякую! Мені вже краще! - відсторонююся бо мені починає аж занадто подобатися в обіймах цього чоловіка.

- Йти зможеш?

- Так! - киваю й розумію, що з кивками погарячкувала, бо голова після падіння все ж таки болить, а з кожним новим рухом ще й починає паморочитися.

До ліфта я вже йшла сама. Клемков десь “згубився” по дорозі.

Зайшла в свій кабінет й поглянула на себе в дзеркало яке прикріплене на шафі. Біла блуза звісно не біла! Треба  самій перейняти досвід крокодила Гени і змінити кольори одягу на більш темні, так простіше, ніж потім бавитися з пранням та виводити брудні плями.

Зняла блузку. Дістала упаковку з вологими серветками. Поклала одежину на свій стіл й спробувала відтерти. Маю виглядати пристойно, а не як брудне каченя.

Не встигла впоратися навіть з частиною плям як в кімнату влетів Данієль. 

- Лін! Я ж тебе попереджав! - вигукнув.

- Про що ти? - включила дурепу.

- Я зараз про твій поцілунок з Клемковим! 

- Боже! Данієле! - обурилася я. - А про те що мене щойно мало не збила невідома автівка ти не хочеш поговорити? Чи про те, що він мене врятував?

- Доки він не терся поряд з тобою, то тебе автівки не збивали! - в серцях викрикнув.

- Звичайно! То це він у всьому винен! Він замовив моє вбивство! Чи каліцтво, тут вже як пощастить! А Ви всі такі: чемні, білі та пухнасті! І тебе? Стукати не навчили? Я взагалі то без одягу!

- Вибач! - він відвернувся.

- Данієль! От чесно, буде краще якщо ти звідси заберешся! - роздратовано промовляю.

Та він не лише ігнорує мої слова, а йде на зустріч.

- Ти моя! - Хапає мене за лікті.

- У сенсі твоя? Я не річ, Данієлю! 

Я що? Маю шаленіти від цих слів? Благати взяти мене тут і зараз.  Може мені лягти й ноги розвести? Та максимум, що я зараз можу, це дати відмінного копняка чи затріщину за таке поводження! 

Крокодил Гена поводив себе не ліпше, але ж хоча б в очах була щирість, справжня пристрасть, емоції, які взяли гору над здоровим глуздом, врешті решт... А не ось це - “я тебе так хочу, що аж на очі не бачу”!

Спробував поцілувати, та я відвернулася.

Та що це за день такий? А чи хочу я цілуватися не пробували поцікавитися? 

- Я зараз викличу охорону! - вигукую дуже переконливо як на мене.

Нарешті реагує. Відпускає мене та навіть крокує до виходу з кабінету.

Фух! Можна видихнути!

Падаю в крісло. В скронях до болю пульсує. Тягнуся до сумки й дістаю пігулку знеболюючого! 

В цьому що відбулося є лише один єдиний плюс - я прокинулася! Сонливість, як рукою зняло! Ще б пак -  суцільний стрес!

Закидаюся знеболюючим, надягаю блузу, яка вже встигла трішки висохнути. Розкладаю папери. Тепер би ще спробувати зосередитися! Натомість увесь час пригадую ранковий поцілунок!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 31 32 33 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"