Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

Годинник вказує чверть на восьму, а о восьмій початок. Василь все робить миттю. їсть, чешеться і... зненацька в його голову стріляє гостра згадка: у нього немає грошей. У Євгена також немає. Що тепер робити? Йти і сказати Насті?

І тоді він наважується на те останнє. Йде до своєї господині. Це крок розпачу, але він його робить. Господиня його ще не була в театрі. Всіх, що туди ходять, уважає за злочинців. Василя уважає за найбільшого злочинця і якраз за театр. Незважаючи на те, Василь цей крок робить. Він звернувся до господині і це було найбільшим доказом, що зробив він це з найбільшої нужди.

— Нате, — сказала господиня, виймаючи з старомоднього гаманця гроші. Подивилась на хлопця через окуляри з таким презирством, що він відчув себе втіленням нікчемности.

Але гроші є. Він урятований. Тепер тільки докінчити намічене. Все триває коротко. За чверть години він вже входить на хисткий ґаночок невеличкого будинку з трьома малими вікнами. У вікнах слабе світло. Постукав у двері.

Відчинила сама Настя. Вона взагалі зараз сама. Мешкає вона з сестрою, але та кудись пішла. Настя сидить перед грубкою... У грубці шиплять сирі дрова і безнадійно гріється чай. Нема ніяких ознак, що він скоро закипить. А тут треба йти. За чверть години початок.

Василь все залишає, біжить до театру, з останньої сили добивається до каси. Поміг йому товариш Сергій.

— Сергійцю... Будь ласка... Два квитки другого ряду...

Пощастило. Два квитки другого ряду в Василевих руках. Так

ще з ним не траплялося, але людина росте.

Він ще раз вертається. Розчервоніла Настя обсипає його докорами, п’є похапцем гарячий чай і одночасно одягається! Це перетворення діється на його очах. Крізь туман бачить він її з гребінцем в руці, що чеше пишну русу косу. У своїй попелястій новій вечеровій сукні та лякерових черевиках вона має вигляд королеви. І так добре.

Коли входили до театру, було темно. На сцені в пишних барвистих одягах запорожці. Василь зі своєю дамою достойно і поважно знаходять свої місця. Серце у нього сильно б’ється, обличчя горить. Тут можуть бачити його всі — директор, товариші. І нема рятунку. До всього того він почуває, що його одяг не зовсім достосований для такого надзвичайного моменту. Він же вперше в свойому життю з’явився в театрі в супроводі такої дами і на таких місцях. До цього часу далі гальорки йому не щастило дійти. А зараз ось біля нього багатий торговець південними овочами Красок. Там он сидить також знаний студент Краківського університету. Он перед ним сама пані Амалія з оточенням. Куди це, направду, потрапив Василь Шеремета?

В перерві, коли засвітилося багато вогнів, Василь відчув, як необережно він вчинив. На нього вперла погляд уся гальорка. Там же всі, зовсім усі, навіть такі, як Гнатюк, що можуть собі дозволити на другий ряд. Всі дивляться на Василя і перешіптуються, одверто кивають до нього... А Козенко, а Шпачук... Що скажуть ті? Вони вже виразно вирікли над ним своє пролетарське прокляття. Бач, який він, той твій Шеремета... Куркульський синочок, мазунчик проклятий... З панночками до першого ряду пнеться, а вдає, що бідних батьків.

Директор та Варвара Сергіївна також його помітили. Він напівпідвівся і чемно їм вклонився. Але ті інакше про нього подумали. Можливо, їм згадались кращі часи, ніж теперішні. Можливо, їм пригадалось, коли вони ще були учнями гімназії, коли носили новенький однострій з блискучими ґудзиками і коли уважалось добрим тоном брати в театрі добрі місця. Можливо, згадалось директорові, коли то він був директором не української гімназії і йому не так часто доводилось чути, що немає чим платити за навчання, бракує харчів, немає того й того. Ось, подумав він, маю хоч одного порядного учня, що не буде морочити мені голову тими проклятими грошовими справами... Директор не тільки відповів Василеві на привітання, але й посміхнувся... Його мишачі вусики при цьому приємно поворушилися...

Як би то не було, а на другий день вже ціла гімназія знала, що Василь Шеремета сидів у театрі з Мединською і то в другому ряді. Це стає темою дня. У клясі на нього дивляться, як на чудо. Козенко виявив стільки презирства і зневаги, що навкруги зробилось гірко. Євген налитий заздрістю... Так чи так, а Василь здобув розголосу.

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ

Подія з Шереметою в театрі приспішила скликання загальних зборів “Юнацтва”. Давно час... І так дуже спізнилися. Що скаже статут? Правда, не було часу — вибори, баль, співанки. Але головні мотори — Шпачук і Козенко — лишились зовсім без роботи. Козенко зустрів Шпачука:

— Думаю, — сказав він велично, — що треба зробити порядок. У нас завелась гниль...

Шпачук вирік:

— Скликаємо загальні збори.

Вирішено. На суботу призначено збори. Далеко, на Туніках, на помешканню товариша Боровця з Вишнівця. Це сталось досить раптово і досить несподівано. Прихода дещо заскочений. Він заходить до Шеремети.

— Як ти думаєш, — каже він, — не діло це Шпачука?

— І Козенка, — добавляє Василь.

— Чому так зненацька?

— Це вже будемо бачити...

Василь трохи почуває, що тут щось не добре, але не наважується казати. Шпачук буде хизуватись...

— Я, — каже Шеремета, — боюсь появлятись...

— Е, е, е! Театр! — кпиться Прихода. Василь червоніє.

— Я не розумію: що я таке погане зробив?

— Як що? От наївний. Ти ще наших не знаєш...

— Знаю. Дуже добре... Примітиви! — досить твердо вирвалось у Василя.

— Що? — дивується Прихода. У нього навіть зійшлися брови і очі загострились.

— Примітиви! От що.

— Ну, Василю... Ти, бачу, скоро будеш філософом.

Василь дуже невдоволений такою мовою Приходи, але він не вміє йому це висловити. Мовчать. Хай перейде, але в душі він це висловлює. Примітиви, хами, дурні. Він глибоко обурений. Як він чудово здає собі справу, що все то лицемірство, брак мужности, а головне культури. Однак... Василь таких слів не має, а тому доводиться обмежитися мовчанкою.

Потім Прихода і Василь ідуть разом на збори. Гарний міський зимовий краєвид. З гори по Зеленій спускаються на санчатах школярі. Широкою в напрямку монастиря йдуть пари на вечірню. У вітринах кришталем сяють рефлектори, а у вікні ресторану “Бона” з’явилась перша ялинка. Її дрібні різнобарвні електричні лямпочки творять чудо. Гурт пацанів з пороззявлюваними ротами стоїть постійно на цьому місці.

О сьомій