Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Юність Василя Шеремети 📚 - Українською

Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

251
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Юність Василя Шеремети" автора Улас Олексійович Самчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101
Перейти на сторінку:
маргаритку.

— Любить, не любить, любить, любить, любить... Все любить! — Обриває швидко всі пелюстки і все “любить”.

— Ах, це хороша квітка... Шеремето! — щебече дівча і нахиляє сюди й туди голову. Уста її химерно надуваються.

— Скажіть! Ви любите Киру? — Вона знає, що Василь відповість їй не те, що їй хочеться, і вона не дає йому часу на відповідь.

— Ні, ні, ні! — швидко щебече вона. — Ви не викручуйтесь! Ну, скажі-і-іть! Правду скажіть... А знаєте... Ви зветесь Василь? Правда?

Він кивнув, що правда.

— Ви подібні на нашого Мурика, ха-ха-ха! — сміється вона, здається, без причини. — А тепер я Вас буду ловити. Тікайте!

Василь тікає. Вона біжить за ним. Ні-ні... Так вона не зловить. Добре. Василь не тікає більше, а тільки викручується. Але й так вона не зловить. Вона регоче, від сміху не може бігти, потім присідає на землю і нарікає:

— Ні. Ви не тікайте так... Я вас... Я вас... Я не можу... Ви — хлопець, а я дівчина... — Але це тільки підступ. Вона ось уже зірвалась, кидається на нього і ловить...

— Зловила, зловила! Ага, ага! Зловила. — І вона тримає його з усієї сили, хоч він і не думає видиратись. І зненацька, так як вони стояли один проти одного, він бере її за обидва лікті, притягає до себе, правою рукою миттю охоплює тонкий, гнучкий стан, нахиляється і кладе їй швидкий поцілунок. Уста її вогкі, розкриті, ніжні... Очі зовсім перелякані і широко відкриті. Вона хоче крикнути. Руки пружньо, з усієї сили відпихають його від себе.

— Не можна! — викрикує вона стисненим, переляканим, через заціплені зуби шепотом. І в ту саму мить несподівано і рвучко її рученята обіймають його шию, міцно до тремтіння стискають її, розриваються знов, і вона з викриком, мов злякане звірятко, зникає у кущах.

Це все одна мить. Блискавична, нагла й неповторна. Сталося неймовірне. Як сильно б’ється серце. Яка шалена напруженість.

Який це день? Рік? Дійсність чи сон? Підняв ліву руку і поклав на чоло. Воно гаряче і вогке. Рука піднялася вище і сковзнула по м’якому волоссю. Зробив крок вперед. Торкнувся молодої деревини, і на нього впало кілька звинених хрущів.

Це дійсність, це — дійсність... Так було, їх могли бачити... Козенко. Він бачить все. Швидко глянув навкруги. Куди тікати? Сюди... Зірвався і побіг в зелене...

Благословенна мить, що породжує вічність з вічности і кладе сувору печать добра і зла. Не можемо пройти і не торкнутись. Не можемо бачити і не знати. Підійми свою правицю, Творче мудрого, і скарай нас, коли робимо не так. Коли ж кроки наші праві і серце наше тільки чинить твої мудрі правди — розкрий нам глибини істини і хай буде, як треба бути, тепер, завжди і на віки вічні!

Василь вийшов з лісу і опинився між товаришами. Там, у тих кущах йому даровано невідомим Богом велику таємницю. Він заховав її глибоко в собі і замкнув на тяжкий замок сорому й мовчання.

Збираються відходити. Гамірливий, барвистий день з неймовірним розмахом пролетів над плянетою. Сонце пропекло по-синьому свою вогненну путь і загрозливо зупинилось над заходом. Здається, воно ось-ось зірветься і зі страшною силою грохне на ліс, на землю, заливаючи все вогнем.

— Додоомуу! Додоомуу! — Від’їзд! — чути чистий, сильний голос Варвари Сергіївни. Луна його йде поміж деревами... — Додому! Додому! — відбивається там далеко.

Захекані та розчервонілі вириваються звідусіль молоді люди. На них — вогонь сонця. Вони напоєні вщерть силою повітря, їх молодість кричить криком, бо їм так добре на землі...

— Гей там!.. Збірка! Скоро прийде потяг!

Збираються всі з вінками, квітами, здоровенними дрюками — розхристані, спітнілі...

— Гей, гей! Го-го-го! — лунають вигуки. Сотні ніг топчуть вогкувату, вкриту лісовим квітом, землю. Йдуть! Всі йдуть... Впереміш... Молодь, молодь, а між ними, мов окремі острівки, їх учителі.

І ось вони на станції. Це не станція, це — саме життя! Ще ось за хвилину вирветься з зеленого лісу потяг і понесе їх до нового. Чути вже свист! Він вже йде. — Славаа! — виривається з сотні юних грудей. Потяг зупиняється. Він добродушно чмихає і чекає. Сідайте! Сідайте всі! Поїдемо... Дим виривається з нутра машини і розлягається над зеленим простором. Повінню вривається молодь в двері, вікна і в кожну щілину. Варвара Сергіївна вже не може дати ради. Вигуки, сміх, свист... Всі місця вже запхані... Червоні, сяючі обличчя заповнили всі вікна. Безліч рук без потреби має в повітрі. А потяг чекає, чмихає, а дим виривається і розлягається... А стрілка годинника йде вперед... Ще мить, і засвистить свисток... Є вона. Різкий посвист розсікає гущавину лісу. Луна його біжить шалено в хащі і сповіщає: Їїїдуть! їдуть! Бойове, велике, сильне прощання... Вириваються нові, чорні звої диму. Колеса рушають — поволі, швидше, ще швидше... Починається пісня — одна, друга, в кожному вагоні... Обличчя співають, руки миготять... Вагон за вагоном, вагон за вагоном — колеса поцокують на стиках, беруть розгін, мигають і пролітають вперед. Вперед!

Потяг пішов просто і рівно туди, де в перспективі видно безмежний обрій. Він віддаляється. Він меншає і зникає там, де зникає все... У безмежності... У вічності...

Прага-Городок, 1940-44

1 ... 100 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юність Василя Шеремети», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юність Василя Шеремети"