Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

— Так, це вже ви його від душі... Ремонту точно не підлягає. Прийдеться купувати новий. Ну, та нічого, не засмучуйтесь. У житті ще й не таке трапляється… — і, немов співчуваючи, заспокійливим жестом погладив сусідку по голові.

Точніше, хотів погладити. Але як тільки моя долоня торкнулася чорної «хустини», мене ніби струмом вдарило. Не скажу, що дуже сильно, але доволі суттєво та несподівано. Рука мимоволі відсмикнулася… Але своє вона зробила. Чорнота випустила щупальце, потяглася за долонею і за якийсь десяток секунд з тихим шипінням увібралася в неї.

«Вітаємо! Вами знищена демонічна сутність другого рівня. Нагорода — 50 пунктів досвіду. Вітаємо! Ви зуміли самостійно виявити та знищити демонічну сутність. Доступ до усіх характеристик, умінь та навичок Вартового активована в повному обсязі. Додаткова нагорода — можливість вивчити будь-яке одне вміння Вартового без обмеження в рівнях»

— Ох… — простогнала Світлана, торкаючись вільною рукою до чола. — Боже, як добре… Я думала, збожеволію від цього болю… Просто жах якийсь. Другий тиждень мігрень жити не дає… І до лікаря ходила, і пігулки ковтаю… А тут, раз — і щезло.

— Це через Місяць, мабуть… — кивнув я. — Багато хто скаржиться. Ви вже можете прибрати палець... Найгірше позаду. Але й моя місія порятунку на цьому, на жаль, завершена. Без кваліфікованого втручання вам не обійтись. Так що, дзвоніть Володі. Можу дати його особистий номер.

— Дякую, Михайле Йосиповичу… — Світлана ніяково червоніючи намагалася відліпити халат від тіла і прибрати менш спокусливого вигляду. — Ви нас просто врятували… Хочете, кави? Ну… не пляшку ж мені пропонувати? А подякувати треба. Я тільки переодягнуся… Зачекаєте?

— Не варто турбуватися, — підняв я руки. — У вас тут і без мене є зараз чим зайнятися.

— Але…

— Ні, я серйозно. Але, якщо наполягаєте, неодмінно зазирну. Увечері... Або завтра. Добре?

— Обіцяєте?

Хамство, звичайно, але так ми чоловіки вже влаштовані і проти природи не попреш. Тож не мазнути поглядом по спокусливим випуклостям було вище моїх сил. Очі провели цю операцію самі, на інстинктивному рівні. Сусідка, скануючий погляд, звичайно ж помітила, але промовчала, лише посміхнулася кутиками уст. Врешті решт, для чого потрібна краса, якщо її ніхто не оцінить?

— Навіть не сумнівайтеся. Обов’язково зайду.