Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

пам’ятки архітектури (насамперед релігійного характеру), які, навіть занедбані, все одно становлять велику культурну цінність. Трохи на південь, на центральному плато Мексики, де століття тому вже були розвинутими такі передові цивілізації, як тольтеки й ацтеки, — войовничий народ, що, ймовірно, прийшов із земель сучасних Сполучених Штатів Америки, котрі збудували величезну імперію із столицею Теночтітлан. Імперія ацтеків (або мешика, як вони самі себе називали) була великою політичною структурою де, ймовірно, жило понад 15 мільйонів жителів; тут були оригінальний соціальний устрій і розвинута економіка, а також суворий військовий апарат. Іншими словами, це була держава, яка за розмірами й рівнем прогресу не відрізнялася від королівств та імперій Старого Світу.

Почувши новину про прибуття Кортеса та його людей, імператор ацтеків Монтесума (1466—1520) був не впевнений у тому, що робити далі. Зокрема, це трапилося тому, що спершу іспанського конкістадора прийняли за Кетцалькоатля — прадавнє божество, яке зникло на Заході й, згідно з міфами, мало повернутися. Кортес, у свою чергу, анітрохи не вагався та майстерно й рішуче прямував до своєї мети, при цьому об’єднавшись із іншими містами — такими, як Тласкала, чиї жителі давно виступали проти агресивної політики ацтеків. У травні 1521 р. Кортес оточив Теночтітлан і в серпні завоював його, коли епідемія віспи знищила значну частину населення. Висока централізація імперії ацтеків стала перевагою для іспанців, котрі успадкували владу, яка раніше належала лише правителям ацтеків.

Пісарро і завоювання Перу

Приблизно десять років потому, вже на території, розташованій на кілька тисяч кілометрів на південь, повторилася та сама історія. Так само, як Куба була місцем, звідки кораблі вирушали завойовувати Мексику, з маленької колонії Кастілья-де-Оро у Панамі розпочалася експансія європейців у Південній Америці. Протягом 20-х років XVI ст. було встановлено перші контакти з населенням Анд, підкорених величезній імперії інків, що простягалася від сучасного Еквадору до північного Чилі. У 1532 р. ідальго Франсіско Пісарро (1473?—1541) залишив панамську землю та з невеличким загоном у 180 осіб досягнув землі інків. І в цьому випадку завоювання відбулося дуже швидко.

Інки

Насправді імперія інків була не надто стародавньою і на той момент ще не особ­ливо потужною. Також вона переживала серйозну династичну кризу. Незадовго до прибуття іспанців, у 1527 р., ймовірно від віспи, помер інка Уайна Капак, і два його сини Атауальпа і Уаскар претендували на престол. Атауальпа вийшов переможцем із цього конфлікту, проте на момент прибуття Пісарро він ще не повністю контролював ситуацію. У листопаді 1532 р., у місті Кахамарка, інку підступно захопили іспанці, а для держави з цілком вертикальною владою це означало крах. У 1533 р. люди Пісарро увійшли до Куско, столиці імперії.

Тим часом досягнення інших конкістадорів збільшували іспанські володіння і знання європейців про Америку. Серед них були: Педро де Альварадо на півострові Юкатан, Франсіско де Орельяна на території Амазонської низовини, Дієго де Альмагро і Педро де Вальдівія в Чилі, Альвар Нуньєс Кабеса-де-Вака і Ернандо де Сото між Флоридою та басейном Міссісіпі.

Конкістадори

За кілька десятиліть величезна територія від Каліфорнії до Чилі увійшла до складу земель Карла V (1500—1558). Кортес явно не покривив душею, коли, звертаючись до імператора, нагадав, що він є людиною, яка «дала вам більше земель, ніж вам залишили всі ваші предки», хоча, як ми бачили, це надзвичайне розширення земель було не лише його заслугою. Очевидно, потрібні пояснення того, як групи з кількох сотень людей відносно швидко завоювали великі імперії з мільйонами жителів. До того ж для згаданих держав це були не просто поразка у війні й політичне підкорення, а цілковитий соціальний і культурний розпад.

Знищення індіанців

Загроза

нових хвороб

Саме демографічний аспект дає змогу оцінити тогочасну кількість населення й найяскравіше продемонструвати масштаби трагедії. Чисельність населення Америки до прибуття Колумба оцінювали по-різному. Найзваженішими є цифри у приблизно 30—40 мільйонів осіб, зосереджених здебільшого в місцях проживання цивілізацій ацтеків, майя та інків. Через одне століття після завоювання материка європейцями тут жили близько 15 мільйонів осіб, і це з урахуванням імміграції поселенців з Європи — вони приїжджали більш-менш добровільно — та рабів з Африки. Тобто кількість корінного населення зменшилася приблизно на 80 %.

Протягом століть відповідальність за цю небачену досі катастрофу покладали на постійне насильство і масові вбивства, вчинені конкістадорами, а також на подальшу експлуатацію індійців у копальнях і на плантаціях. Ідеться про leyenda negra — чорну легенду, яку розповсюджували ворожі до Іспанії протестанти; одним із її джерел була діяльність саме іспанських авторів, зокрема священника-домініканця, пізніше єпископа Чіапаса, Бартоломе де лас Касаса (1474—1566). Не так давно причиною загибелі місцевих жителів називали хвороби зі Старого Світу, до яких, на подив самих іспанців, аборигени були дуже вразливими.

Тягар

принижень

Немає сумнівів у тому, що безпосереднім фактором такого стрімкого зменшення населення є страшні епідемії звичайної віспи, кору, дифтерії, вітряної віспи та різноманітних форм грипу. Однак цей висновок може бути неповним і, що ще гірше, виправдувальним. Якщо є правдивим факт того, що демографічна катастрофа середини XVI ст. значною мірою пояснюється епідеміями, то правдою також є те, що пізніше не було «технічного відскоку» населення, який відбувається після кризи через смертність під час епідемій завдяки раннім шлюбам та високій народжуваності. Замість збільшення кількості населення до попередніх показників аборигени з американських континентів стикнулися з його скороченням, і ця тенденція почне змінюватися лише у другій половині наступного століття. Відповідальність також лежить на формах соціального, культурного та економічного панування, нав’язаних новими володарями. Духовне завоювання, що передбачає руйнування звичного способу життя, вірувань і культури корінних жителів, призвело до поширення аномії і подекуди справжнього відчаю, коли люди втрачали бажання жити.

Чіткіше можна простежити наслідки для економічної сфери. Общини розпадалися, а родини роз’єднувалися задля тяжкої праці, до якої їх примушували іспанці. В Андах, наприклад, кожна община мала поставити певну кількість працівників для роботи у шахтах (mita). Сотні тисяч людей мусили пройти довгий шлях, аби потрапити до гори Серро Ріко, звідки через виснажливу роботу й нелюдські умови життя на відстані понад