Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

- Чи не сталося чого? - Затривожилася Ріель, підійшовши до Лії і обійнявши ту за плечі. Малятко у відповідь припала до названої матері всім тілом.

- Мабуть, сталося. Можливо, кішка перебігла їй доріжку? - Насміхаючись вимовив коричневий перевертень, косо подивившись у бік незнайомців.

 - Не чіпляйся до Вогненної. Ми не знаємо вашої знайомої! - Обурився Місяць ще сильніше. «Дотягнутися б до мого кинджала… Тоді я зніму з твоєї задоволеної пики цю безглузду усмішку, упир ти кудлатий! Тільки б дотягнутися...» - Місяць уже був готовий розірвати пута, які стримували його і дати Роналу прочуханку за неповагу до власного побратима по крові.

- То я тобі й повірив. - Все не вгавав Ронал. Хлопець нервово тряс коліном, не відводячи погляду від супротивника.

Зовні щось зашуміло. Маль, схопивши ліхтар на столі, вибігла назовні. Ронал наїжачився, закривши своїм тілом Ріель і Лію. Місяць з Кішкою намагалися хоч щось побачити крізь дверний отвір. В півтемряві вечора ховалася дивна крилата постать. Маль підійшла ближче, висвітливши фігуру світлом ліхтаря. То була Аліка. На її руках лежало тіло, облите кров’ю. Вже більше схоже на клубок кісток і м'яса, ніж на живу людину. Це був підліток. У нього під правим оком утворився сильний синець, ніс розбитий, на місці лівої ноги виднівся розірваний клубок м'язів та шкіри. Все тіло покривали садна і фіолетові синці. Груди рудоволосого хлопчика ледь-ледь піднімалися, намагаючись заковтнути повітря.

- Допоможіть. – Прошепотіли вуста алхіміка.

Маль різко розвернулася і крикнула:

- Ронале, сюди, потрібна допомога!

Ронал вмить забрав змучену фігуру з рук дівчини і заніс до будинку. Уклавши того на диван, він мимохіть вимовив:

- Це ж Мортель, прийомиш Гредхарда.

Слідом за перевертнем у хату зайшла Аліка Зоряна, похитуючись від втоми. Місяць і Кішка роззявили рота – вони вперше бачили таку особливу расу. Про фукуроу вони чули ще від своїх батьків, коли були зовсім маленькими дітьми та сприймали все на рівні казок і переказів. А тут, ось, сама казка стала дійсністю! Обидва непрохані гості були шоковані. Вони невідривно стежили за діями Аліки, яка снувала туди-сюди по вітальні, намагаючись усіх розташувати зручніше. Місяць і Кішка жадібно ловили все, що відбувалося зараз на їхніх очах. Такого насиченого та цікавого вечора у них давно не було.

Маль підсіла до Мортеля і відразу почала лікувати хлопцеві рани. Синці, як і постраждалі капіляри в носі, загоїлися, вивихнутий суглоб став на місце. Рана потроху почала заростати, нога набула свого справжнього вигляду. Тепер тільки опухла шкіра через переломи і не до кінця загоєні м'язи говорили про страшні побої. Заліковувати такі серйозні рани ельфійці доводилося вперше, тому всі її старання витягували багато сил. Лія хотіла було подивитись, чим так старанно займається лучниця, але Ріель утримала малу біля себе, пояснив, що такі рани дитині бачити ще зарано.

Маль, закривши переломи хлопця, відкинулася на спинку стільця, витерла піт з чола і тяжко видихнула. Ронал закріпив ногу, приклавши по дві палиці з різних боків і зв'язавши їх бинтами. Після двогодинного лікування друзі обсіли учня Гредхарда і стали чекати на пробудження.

 - Аліка, де ти його знайшла? – Запитала Маль, обмацуючи тіло юнака щодо внутрішніх травм.

- Коли я збиралася вже повертатися, то випадково побачила коня, що лежав серед піску. Вирішила перевірити. Підлетівши ближче, я помітила його. Опустилася, вирішила допомогти, а він як схопить мене за комір і давай просити мене. – Розвалившись на кріслі, втомлено простягла алхімік. - "Аліка ... Аліка Зоряна ..." - Кричав він мені. Потім він здригнувся і знепритомнів, але продовжував щось шепотіти. Я розібрала два імені Маль та Ронал. Я подумала та вирішила принести його сюди. - Знизавши плечима, сказала алхімік.

 - Правильно. - Схвально похитала лучниця головою.

- Ну, як він, Маль? - Запитав Ронал, підійшовши до ельфійки.

- Стабільно, але кілька днів йому доведеться полежати. Магія потребує багато часу для відновлення. - Лучниця взяла ковдру, принесену нещодавно Де Міскісом, і вкрила ним хлопця.

- Кхе, кхе! – Прокашлявся Мортель і розплющив очі.

- Мортель! – Радісно промовила компанія, і всі з полегшенням видихнули.

- Ронал?.. – Простягнув хлопчина, піднявши очі вгору.

- Так, ми всі тут, хлопче. Що трапилось? Звідки в тебе такі рани? - Запитав перевертень, присівши навпочіпки поруч з диваном.

- Після вашого від'їзду Скаїр напав на Ларбон... Гредхард віддав мені свого коня і попросив поїхати, а сам пішов прямо в лапи демонам... Сьогодні рано-вранці від моїх знайомих прийшла звістка, що Скаїр скликає всіх до замку Янона. Я вирішив повернутись і, сівши на перший корабель, прилетів у місто… На стінах замку висіла людина… Спочатку я не впізнав його…, але потім… зрозумів… що це Гредхард. - По щоках хлопчика заструмували сльози. Лія стиснула туніку і винувато опустила голову. - Демони сильно познущалися з нього. Старого тепер важко впізнати… Скаїр проголосив, що кожен, хто повстане проти його волі, також висітиме на стінах замку, поки ворони не залишать від їхніх тіл лише кістки… і додав… якщо якась королева не здасться йому протягом двох днів… кха, кха… він уб'є Гредхарда… і рівнятиме із землею місто за містом по всій імперії, поки не знайде її… Як бачите, я спробував сам врятувати старого, але мені не вдалося навіть наблизитися до тієї стіни, не кажучи вже про те, щоб переступити поріг замку.