Книги Українською Мовою » 💛 Історичний любовний роман » Кляті вечорниці, Герцог Фламберг 📚 - Українською

Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кляті вечорниці" автора Герцог Фламберг. Жанр книги: 💛 Історичний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 44
Перейти на сторінку:

– Ти знову тут, – прошепотів Мстислав, стискаючи рукоять ножа ще міцніше. Пам’ять про той страшний вечір, коли він ледве врятувався від її кігтів, була ще свіжою. Тоді, молодий і необачний, він заблукав у лісі і натрапив на її володіння. Вона хотіла зробити з нього свою жертву, але йому вдалося втекти.

Марина, схована за спиною Мстислава, тремтіла від страху. Її обличчя поблідло, а очі широко розширилися від жаху. Вона ніколи раніше не стикалася з чимось подібним.

– Ти не став моєю здобиччю два роки тому, – промовила мавка з легким презирством, – але зараз я підготувалася. Ти не втечеш від мене цього разу.

Її голос звучав як мелодійний шепіт, але в той же час несе в собі смертельну загрозу. Мстислав зрозумів, що мавка не жартує. Вона була рішуча і готова до всього.

Він озирнувся навколо, шукаючи якусь зброю або хоч би місце, де можна сховатися. Але навколо була лише густа рослинність і високі дерева. Вони опинилися в пастці.

– Залиш її, – промовив Мстислав, намагаючись звучати впевнено, хоча його голос тремтів. – Вона нічого не знає про все це.

Мавка зневажливо посміхнулася.

– Ти думаєш, я вірю в твої брехні? – запитала вона. – Ти привів її сюди, щоб відвернути мою увагу?

Мстислав не знав, що відповісти. Він розумів, що мавка не вірить йому. Вона була занадто розумною і хитрою.

– Ти загинеш разом з нею, – промовила мавка, роблячи крок вперед.

Мстислав стиснув зуби і підняв ніж. Він був готовий битися до останнього подиху, щоб захистити Марину. Але він розумів, що шансів у нього небагато. Мавка була не простою істотою. Вона була сильнішою і швидшою за будь-яку людину.

Марина, бачачи, що відбувається, з усіх сил намагалася заспокоїтися. Вона знала, що від неї нічого не залежить. Все вирішиться в найближчі хвилини.

Тим часом мавка продовжувала повільно наближатися до них. Її очі світилися злим передчуттям. Мстислав зробив крок назустріч їй, готовий до всього.

Коли напруження досягло свого апогею, і здавалося, що бійка неминуча, в лісі пролунав гуркітливий сміх. З-за дерев вийшов чорт, його роги блищали на сонці, а хвіст виляв з такою силою, що збивав листя з гілок. Мстислав відразу впізнав його. Саме цьому чорту він кілька років тому завдав кілька солідних копняків під час випадкової зустрічі.

– Ого, кого ми тут бачимо? – проревів чорт, потираючи боки. – Мстислав, мій старий знайомий! Я бачу, ти вирішив поповнити колекцію своїх ворогів лісовою красунею.

Мавка скривилася від огиди.

– Від тебе, вонючий чорте, смердить сіркою на три версти. Іди спочатку помийся в озері, а потім уже заявляй свої права на здобич.

Чорт розсміявся ще голосніше.

– О, яка в нас горда красуня! – промовив він. – Але не забувай, хто тут справжній господар.

Мстислав стояв між ними, не знаючи, що робити. З одного боку, він не хотів мати справу з чортом, з іншого – мавка також не викликала у нього довіри.

– Слухайте, – почав він, намагаючись заспокоїти ситуацію, – може, ми всі просто підемо своїми шляхами? Я не хочу мати ні з ким з вас справ.

Чорт і мавка переглянулися.

– Ти думаєш, все так просто? – запитала мавка. – Ти вкрав у мене майбутню вечерю, і я хочу її повернути.

– А я хочу помститися за старі образи, – додав чорт. – Ти ж пам’ятаєш, як ти мене тоді підставив?

Мстислав здивувався. Він не пам’ятав, щоб підставляв чорта. Можливо, це була якась помилка.

– Я нічого не пам’ятаю про це, – сказав він. – Може, ми все-таки можемо поговорити?

– Поговорити? – розсміявся чорт. – З тобою? Ніколи!

І знову напруга в повітрі почала зростати. Здавалося, що бійка неминуча. Але раптом щось несподіване привернуло їхню увагу. З глибини лісу долинув дивний мелодійний спів. Це була стара лісова пісня, яку співали ще їхні предки.

Чорт і мавка замовкли, прислухаючись до мелодії. Їхні обличчя пом’якшилися. Повільно вони почали наближатися один до одного.

– Може, ми помирилися? – запропонувала мавка, дивлячись на чорта.

– Може, і так, – погодився чорт. – Але тільки за однієї умови.

– Якої? – запитала мавка.

– Ти віддаси мені половину свого врожаю грибів, – відповів чорт.

Мавка похитала головою.

– Ні, – сказала вона. – Але я поділюся з тобою ягодами.

– Згода, – сказав чорт.

Мстислав зітхнув з полегшенням. Здавалося, найгірше минуло. Він повернувся до Марини, яка все ще стояла, як вкопана від страху.

– Все гаразд, – прошепотів він їй. – Можемо йти.

Марина кивнула і вони разом рушили з лісу. Озирнувшись, Мстислав побачив, як чорт і мавка сміялися, збираючи гриби і ягоди. Він усміхнувся. Можливо, в цьому дивному лісі все-таки було місце для миру і злагоди.

Коли Мстислав і Марина, затамувавши подих, вийшли з лісу, на них чекала нова зустріч. На узліссі, під старим дубом, стояв лісовик – містична постать з білою бородою, яка сягала пояса. Його очі світилися мудрістю віків, а одяг був сплетений з листя та гілок.

– Ось ви і знову тут, – промовив лісовик мелодийним голосом, який нагадував шелест листя. – Я бачив ваші пригоди.

Марина почервоніла, ніби стиглий мак. Вона розуміла, що лісовик бачив все, що відбувалося в лісі. А Мстислав стояв, німий від здивування. Він не очікував такої зустрічі.

– Це я зачарував мавку і чорта, – продовжив лісовик, – щоб вони залишили вас у спокої. Ви – чудова пара.

Ці слова пролунали в лісі, немов грім серед ясного неба. Марина знову почервоніла, а Мстислав почувався незручно. Він кохав Марусю, а не Марину. Як же йому пояснити це лісовику?

– Дякую вам, – промовив він нарешті, не знаючи, що ще сказати.

Лісовик усміхнувся.

– У далекій древності я теж був людиною, молодим хлопцем, – сказав він. – І я теж кохав. Тому я розумію ваші почуття.

Мстислав здивувався. Він не очікував почути таке від лісовика.

– Але кохання – це складне почуття, – продовжив лісовик. – Іноді воно буває непередбачуваним. Головне – бути чесним перед собою і перед іншими.

1 ... 31 32 33 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кляті вечорниці, Герцог Фламберг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"