Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

Ці слова глибоко запали в душу Мстиславу. Він зрозумів, що лісовик має рацію. Йому потрібно було бути чесним з Мариною.

– Дякую вам за мудрість, – сказав він лісовику.

Лісовик кивнув і зник так само раптово, як і з’явився. Мстислав і Марина залишилися на узліссі, дивлячись один на одного.

Марина ніжно подивилася на Мстислава.

– Ти мені подобаєшся, – прошепотіла вона. – Але я розумію, що ти кохаєш іншу.

Мстислав зітхнув.

– Так, – сказав він. – Я кохаю Марусю.

Марина посміхнулася крізь сльози.

– Я бажаю тобі щастя, – сказала вона.

Мстислав обійняв Марину. Він був вдячний їй за розуміння і підтримку. Вони стояли так довго, поки сонце не почало сідати за горизонт. Потім вони пішли кожен своєю дорогою.

Мстислав повернувся додому, повний думок про життя, кохання і вибір. Він зрозумів, що йому потрібно бути чесним з самим собою і з тими, кого він кохає. А лісовик став для нього символом мудрості і співчуття.

І хоча ця зустріч з лісовиком, мавкою і чортом була сповнена небезпек і пригод, вона змінила життя Мстислава назавжди. Він ніколи не забуде цей день і ще багато разів у наступному століті відвідуватиме лісовика, навіть помириться з чортом і мавкою, у яких завдяки цьому дню почалися стосунки і вони перестали займатися поганими справами.

×××

"Мстислав відчинив скрипучі двері хати і увійшов всередину. Знайомий запах деревини та випічки огортав його, створюючи атмосферу затишку. Однак, на відміну від попередніх вечорів, хата була непризвичаєно тиха.

«Мабуть, Ліза вже пішла на ті іменини», – подумав він, згадуючи ранкову розмову з сестрою. Уляна, їхня сусідка, святкувала сьогодні день ангела, і Ліза збиралася туди.

Мстислав повісив свій кожух на вішалку і зняв чоботи. Він пройшовся по хаті, заглядаючи в кожну кімнату. Усе було на своїх місцях.

Відчуваючи втому після пригоди в лісі, Мстислав вирішив лягти спати. Він застелив ліжко і згадав слова лісовика про кохання і чесність. Ці слова глибоко запали йому в душу. Він зрозумів, що йому потрібно змінити своє життя.

Мстислав затулив очі і спробував заснути, але думки не давали йому спокою. Він думав про Марину, про Марусю, про лісовика, про чорта і мавку. Це був день, повний несподіваних зустрічей і відкриттів.

×××

Сонце сідало за обрій, залишаючи за собою полотно яскравих барв. У хаті Марусі запанували сутінки. Дівчина стояла перед дзеркалом, розчісуючи свої довгі коси. Сьогодні був особливий день – день ангела Уляни, далекої родички її нареченого Гриця. Маруся з нетерпінням чекала цієї зустрічі, але водночас серце її стискалося від болю. Вона була майже впевнена, що Гриць кохався з Лізою, сестрою Мстислава, і зрадив її.

Останнім часом Гриць став холоднішим, його погляд часто блукав у бік Лізи, а слова, сказані колись їй на вушко про вічне кохання, здавалися порожнім луною. Вчора, в своїй хаті, Маруся зварила особливе зілля, яким раніше вона планувала вкоротити собв віку, але дізнавшись про чари Лізи, вирішила отруїти ту. Дівчина була рішуча: сьогодні вона помститься Лізі за зраду і поверне Гриця.

Одягнувши найкращу вишиванку та намисто, Маруся вийшла з хати. Вечірнє повітря було прохолодним і свіжим. Вона попрямувала до хати Уляни, де вже палало вогнище і лунали веселі пісні.

Серце Марусі тремтіло від хвилювання і ненависті. Вона уявляла собі зустріч з Грицем, як вона підмішає йому зілля, і він згадає про її кохання, забувши про зрадницю Лізу.

Маруся переступила поріг хати Уляни. Вона озирнулася навколо. У хаті було багато людей: родичі, друзі, сусіди. Вона відшукала очима Гриця і Лізу. Вони стояли разом, сміялися і жартували. Серце Марусі стиснулося від ревнощів.

Дівчина підійшла до столу, де стояли різноманітні частування. Вона взяла глечик з узваром і підійшла до Гриця та Лізи.

– Грицю, дозволь налити тобі узвару? – лагідно спитала вона, але в її голосі звучала натягнута солодкість.

Гриць усміхнувся і погодився. Маруся налила у два кухлі узвару і підійшла ближче. Поки вони розмовляли, вона непомітно підмішала кілька крапель зілля в кухлик Лізи.

Тим часом повіяв якийсь вітер вона повернула голову в сторону Уляни. Та щиро веселилася на своїх іменинах. 

Згодом вона повернула голову і глянула на Лізу. Серце її билося шалено. Вона чекала, що зараз станеться щось неймовірне. Але нічого не відбувалося. Ліза випила узвару і навіть не поморщилася.

Розчарована, Маруся повернулася до свого місця. Вона не розуміла, чому зілля не подіяло. Можливо, вона щось зробила не так? Або ж Ліза була сильнішою від будь-яких чар?

Вечір тривав. Маруся танцювала, співала, але думками була зовсім деінде. Вона все ще не могла збагнути, чому її план провалився.

Коли настав час розходитися, Маруся вирішила ще раз поговорити з Грицем наодинці. Вона не помітила біля річки Оксану, одну з гостей свята. Вони вийшли з хати і пішли вздовж річки.

– Грицю, – почала вона тихим голосом, але в її очах палали образи, – ти зрадив мене. Я все знаю.

Гриць збліднув. Він спробував заперечити, але Маруся перебила його:

– Не бреши мені! Я бачила, як ти дивишся на Лізу. І я знаю, що ти її кохаєш.

Гриць опустив голову. Він не знав, що сказати.

Маруся дістала з кишені маленький флакон зі зіллям.

– Я хотіла тебе отруїти, – збрехала вона, – щоб ти забув про неї і повернувся до мене. Але твоє кохання виявилося сильнішим за будь-які чари.

Вона кинула флакон у річку і пішла геть, не озираючись. Серце її було розбите, але вона відчувала дивне полегшення. Вона нарешті звільнилася від ілюзій і зрозуміла, що її кохання було приречене.

×××

Тіні танцювали дивним вальсом під мерехтінням багать. Саме в цей момент баба Мотря, закутана в чорний плащ, що майорів як крила нічного птаха, непомітно підійшла до столу з узваром. Її очі, глибокі й темні як бездонні колодязі, виблискували з-під капюшона, спостерігаючи за кожним рухом гостей.

Зморщені пальці, схожі на коріння старого дуба, з неймовірною спритністю піднесли чашу з отрутою. Вона на мить затрималася, ніби вагаючись, але лише на мить. Потім, одним швидким рухом, підмінила чаші. Отруйний узвар тепер був вироком Грицю, а чистий напій урятував Лізу.