Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Першого січня сонечко зазирнуло і в дім Софії та Антона Доль. Воно обмацувало промінням спальню подружжя, і, врешті знайшовши в постелі тільки Соню, заходилося цілувати їй очі.
Софія потягнулася і прокинулась. У дівчини був гарний святковий настрій. Вона накинула на нічну сорочку халат, поправила волосся і сонно почовгала, аби виявити, звідки лине неголосне перемовляння.
— Добрий ранок! — привіталася вона.
На стільчику стояв їхній сусід Василь Іващенко й затято возився з електричним рубильником.
— Це в тебе ранок, — видихнув Антон. Він стояв поруч, притримуючи однією рукою стілець із сусідом, а другою — ящик з інструментами. — А на дворі взагалі обід уже.
— Та чого ти бурчиш? — несміливо вступився за Софію Василь. — Сьогодні ж перше число. Можна й поспати.
— Атож, — кивнув Антон, — можна, але ж не до полудня.
— Я б поспав, але ж… — пробурчав Іващенко.
— Але треба за щось похмелитися… — кинув злий жарт Доля.
Василь ніяково всміхнувся, Софії теж стало якось незатишно. Вона перевела погляд на ящик з інструментами в чоловіковій руці.
— Я допоможу, — простягла руку дівчина й відразу наткнулася на суворий погляд Антон.
— Слухай, не заважай, — протягнув він, — це чоловічі справи, серденько. Сходи чайку нам завари.
Софія мить повагалась, а потім слухняно повернулася, аби йти до кухні.
— Тільки хоч не електричним чайником грій воду, а то ти можеш…
Дівчина зайшла на кухню, увімкнула газову плиту. Спостерігала, як маленькі газові язички спалахнули навколо камфори, а потім, такі беззахисні з виду, поступово почали змушувати воду в каструлі рухатись і оживати. Дівчина заворожено дивилася, як парує вода, пускає перші невеличкі стовпчики бульбашок, схожі на мініатюрні виверження. Соня піднесла руку над парою. Гарячий туман обплутував пальці, дівчина відчувала, як він обпікає шкіру.
— Е-е-е-е… Усе добре? — на порозі стояв Василь із трохи наляканим виглядом.
— Так, — Софія приклала руку до грудей, як дитина щойно подаровану іграшку, — я просто…
— Ти вже перевірив тут розетку? — голосно запитав Антон, проштовхуючись до кухні.
Соня швидко відвернулася до плити. Василь переминався з ноги на ногу, усе ще здивовано втупивши погляд у дівчину.
— То перевірив чи ні? — нетерпляче перепитав Доля.
— Та ні, — Василь опустив погляд і попрямував до розетки, — індикатор же в тебе. Давай його сюди…
Софія вимкнула газ, насипала до заварника зеленого чаю і попрямувала по прихватки, щоб залити сухе листячко окропом. Раптом її погляд упав на руки Василя, який вовтузився коло розетки.
— Зачекай! — крикнула Софія і ледь не впустила каструлі додолу.
Василь завмер на місці.
— Ти здуріла?! — скипів Антон. — Чого репетуєш?
— Це не індикатор, а викрутка, — не знизила тону дівчина.
Іващенко здивовано розглядав інструмент у своїй руці.
— Ти добре почуваєшся, сонечку? — Антонів жалісливий тон був настільки неправдоподібним, що навіть Василь скривив обличчя. — Віддай сюди!
Антон різко відібрав у дружини каструлю з гарячою водою і підштовхнув дівчину до виходу.
Софія спробувала ще щось сказати, але Антонове різке «Іди!» змусило її замовкнути і скоритися.
— Ти чув цю блондинку? Геть сказилася! Видно, серіалів передивилася, — бурчав Доля, коли Софія вийшла.
— Хіба ж можна так поводитися з жінкою? — скрушно похитав головою Василь.
— А я її б’ю чи що?
— Іноді, щоб ударити, не обов’язково здіймати руку.
— Слухай ти, філософе! Хочеш випити — треба заробити грошенят, а для цього потрібно зробити чортову електрику в моєму домі. Тому не патякай, а хутчіш працюй!
Василь видихнув.
— Зроблю, зроблю… — примирливо мовив він. — Тільки дай мені справді індикатор, бо твоя дружина, хоч і має біляве волосся, але говорила правильно. Ти викрутку мені дав.
Розділ 23
–Лідіє Степанівно, це ви? — почула старенька по той бік дверей.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання крапля, Галина Цікіна», після закриття браузера.