Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Так, тоді я був шокований, побачивши ті фотографії.

— Наживо вони виглядали ще гірше.

— А твоя дружина, вона з тобою поїхала до рідного міста?

— Ні. Вона прожила там все своє життя, тож більше не хотіла бачити і знаходитися у тому місті. Я там був один, бо більше ніхто не знав про існування того містечка, — Андрій зітхнув. Його нова поїздка у Дзеркілля стала випробуванням. Він відчував переляк, спогади з новою силою почали повертатися. А страх знову зіштовхнутися з вампірами, які були сильніші за нього, сковував кожен крок.

— Але тобі вдалося, — Степан поплескав Андрія по плечу. — Тоді ти зі своєю статтею «підірвав» весь інтернет.

— Це лише, на перший погляд, так здається. Я став відомим журналістом. Але тоді, коли повернувся з поїздки, я зрозумів, що не зміг позбутися того страху, який тоді відчув. Тож довелося шукати спосіб його подолати.

— Яким чином?

— Я був некромантом, який нічого не знає. Тож я шукав спосіб дізнатися і навчитися більше.

— Стоп, ти некромант?! Ти цього не казав, — Степан трохи занепокоєно намагався згадати, чи згадував Андрій про те, що він некромант. — Тож ти можеш підіймати мерців з могил?

— Ще один... — Андрій закотив очі.

— Що?

— Я не такий некромант, якими їх зображують у фільмах. Некромант — це той, хто може бачити і балакати з душами померлих людей. Зараз таких людей називають медіумами.

— Тож мерців ти не можеш підіймати?.. — трохи розчаровано запитав Степан.

— Ні, не можу! І не певен, чи взагалі хтось з людей на таке здатен.

— А як же Захар?

— Я сказав, що люди на це не здатні. Принаймні, я не знаю, як це зробити.

— То ти хочеш сказати, що зараз ми намагаємося знайти лігво якогось духа чи демона? — Степан наче звик до думки, що вони шукають когось не з цього світу, але сказавши це в голос, він зрозумів, що звучить це, як якась маячня.

— Я хочу сказати, що з моменту, як я почав навчання, і до сьогодні, побачив таке, від чого волосся стає дибки.

— То розкажи, до чого мені готуватися?

— Стій, — Андрій виставив руку вбік, не даючи Степану зробити хоча б ще один крок.

— Що трапилося?

— Душа Роми зникла. Як я і казав, з якоїсь причини вони всі дуже швидко зникають. Треба роздивитися все навкруги, може, щось знайдемо.

Вони стояли посеред темного лісу і крутили ліхтариками у різні сторони, намагаючись побачити хоча б щось незвичайне. Але навкруги були лише голі дерева та папороть, притрушена снігом.

— Треба розділитися, щоб оглянути більшу площу, — в Степанові знову прокинувся детектив. Якщо Андрій мав рацію щодо всіх цих привидів, духів та іншого потойбічного, то цілком можливо, що тут вони зможуть щось знайти. — Але далеко не відходимо один від одного.

— Як скажеш, — Андрій і сам хотів запропонувати те саме, але його трохи випередили.

Вони йшли вперед, повільно розходячись в сторони. Степан відходив праворуч, Андрій ліворуч. Обидва сподівалися побачити хоча б щось незвичайне і корисне у цьому нічному лісі.

* Я закликаю вищих духів! Нехай він буде гостем у вашому світі, нехай він пізнає вас під своїм новим ім'ям - Правдошукач.