Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

Леся кивнула.

— А бабуся, дідусь? Хрещені батьки?

— Є бабуся, але вона лежить хвора.

Бібліотекарка сумно зітхнула.

— Ти комусь про горілку розповідала?

— Вам. І трохи вчительці...

Знову запало мовчання. Леся скористалася паузою та схопила свій чай. Він виявився надто гарячим, тож вона просто потримала горнятко в руках, коли ж поставила назад на стіл, бібліотекарка обережно взяла її за руку.

— Ти завжди можеш говорити про такі речі зі мною. Домовилися?

Леся ніяково кивнула.

— А в церкву ходите з батьками?

— Раніше бабуся ходила. Ну, коли я маленькою була, — пояснила Леся, — Але зараз бабця дуже хвора.

— Зрозуміло... знаєш, дитинко, демонів не варто боятися.

Бібліотекарка говорила обережно, ніби крокувала тонкою кригою на поверхні глибокого озера. В руці вона тримала загадковий предмет зі своєї сумки.

— Існує сила, спроможна врятувати у тяжку годину. Розрадити, прогнати смуток.

— А демонів? — з цікавістю перепитала дівчинка.

— І демонів теж.

— То де мені цієї сили взяти? Ви знаєте? Знаєте ж?..

— Ось, — бібліотекарка простягнула Лесі таємничу річ. — Це образок. Знаєш, що це таке?

Леся несміливо кивнула. Вона десь чула це слово, але соромилася зізнаватися, що не пам’ятає.

— Це свячений образок із храму. На звороті записано молитву, — вклала його до рук Лесі. — Коли буде страшно або сумно — просто прочитай її.

— Просто прочитати і все? — з недовірою перепитала Леся, розглядаючи кольорове зображення на ламінованому папері.

— Перехрестися тричі, а тоді читай. Це «Отче Наш». Ти ж знаєш цю молитву?

Леся спочатку кивнула, а тоді збагнула, що бреше. Почервонівши, заперечила.

— Я постійно забуваю, як там наприкінці. Нас на християнській етиці вчили, але.

— Нічого, — лагідно всміхнувшись, мовила бібліотекарка. — Тут усе написано. Ти можеш читати з образка, доки не вивчиш напам’ять.

Леся сховала образок до нагрудної кишеньки своєї куртки й узялася пити чай. Їй на мить здалося, що місце, куди вона сховала образок, стало теплим. Після чаю, печива та розмови вона трохи поблукала поміж стелажів й обрала наступну книжку.

«Боже, бережи цю дитину!» — з гіркотою думала бібліотекарка, проводжаючи поглядом Лесю.

Розділ 25

По обіді Назар із Гричаком організували нараду. У невеликій конференц-залі зібралися оперативники з їхнього управління, також долучилися представники обласного відділу. За годину після наради офіційна речниця кримінальної поліції мала провести брифінг з журналістами, тож належало підсумувати факти станом на сьогодні.

Назар та підполковник розташувалися в головах продовгуватого овального столу. Перед слідчим лежали кілька стосиків паперу, тека, яку він отримав сьогодні від криміналіста, а також увімкнутий ноутбук. Його сорочка зараз мала ще більш пожмаканий і несвіжий вигляд, під очима пролягали темні кола.

Доки технічний працівник — молодий худорлявий парубок — налаштовував проєктор, до зали поволі стікалися й інші працівники управління. Щойно «айтішник» подав знак, що все готово, Гричак прокашлявся в кулак і розпочав:

— Доброго дня, колеги!

Голос підполковника поклав край стишеним перемовинам між працівниками. У конференц-залі запала тиша. Це була простора кімната з білими стінами й темно-сірим килимовим покриттям на підлозі. З меблів лише стіл для нарад та двадцять стільців — п’ятнадцять довкола столу, решта під стінами. Вікна зали виходили на гамірну вулицю, тож навіть крізь зачинені вікна у дерев’яних рамах до наради долучався гуркіт автомобілів.

— У п’ятницю вранці на Набережній знайдено труп. Встановленою особою виявився мешканець Харківської області Піскун Максим В’ячеславович.

Він дав сигнал Назарові показати фотографію. На екрані проєктора розгорнулося зображення — молодик бандитського типу — підозрілий погляд, зеленкуваті синці під очима, гострі вилиці й підборіддя з густою щетиною, виголена «під нуль» голова.

Слідчий почав озвучувати деталі справи. Поліцейські слухали уважно, деякі оперативники записували. Назар розповів про автомобіль, що належав жертві, продемонстрував фото та фрагменти відеозапису з системи «Рубіж».

— В автомобілі виявлено чимало крові: у багажнику та фрагментарно в салоні на передніх сидіннях.

Далі він зі смартфона зайшов на свою електронну пошту й відкрив листа, що надійшов з криміналістичної лабораторії кілька хвилин тому. Назару вдалося натиснути на деякі важелі в поліцейській ієрархії, щоб експерти дослідили кров та інші речові докази з автівки до початку наради. Уздрівши результат, аж присвиснув — його версія, котру досі тримав при собі, щойно отримала підтвердження!

— Так от, — звернувся слідчий до колег, — група крові з автомобіля збігається з тією, яку виявили на шкірі та одязі мертвого Піскуна. А також... — Назар зробив паузу, аби відкрити листа Віри Стельмах.

— А тепер найцікавіше! — театрально оголосив Гричак.

Уся зала нашорошила вуха. Назар перезирнувся з підполковником та майже урочисто заговорив:

— Ця кров належить іншій жертві, — знову коротка пауза. — Дівчині, яку знайшли біля села Клузів у валізі.

По цих словах кімната сповнилася шелестінням здивованих голосів. Задоволено спостерігаючи за реакцією колег, Назар усвідомлював — для Франківська подібний злочин радше фантастика, ніж реальність. Подумати лишень. У самого ледь не відвисла щелепа, коли прочитав висновки, що їх надіслала мегера. Тоді помчав просто до кабінету Гричака й негайно доповів про відкриття. Ось тоді підполковник і наказав зібрати нараду.

— Перевірка проводилася лише за групою крові? Що, як це поспішні висновки? — озвався один зі старших оперативників з іншого краю столу. — Підполковнику, може, є сенс просити дозвіл на ДНК?

Гричак похитав головою, заперечуючи, а Назар продовжив:

— Так, лише за групою крові, але є ще дещо. На одязі Піскуна знайшли фарбоване жіноче волосся фіолетового кольору.

Після цих слів слідчий відкрив фото, що надійшло від Віри. На широкому полотні майже на всю стіну з’явилася понівечена дівчина на прозекторському столі. Оголене тендітне тіло бліде, аж прозоре. Обличчя із заплющеними очима на диво вмиротворене. А її відтяті руки, прикладені до боків тіла, змусили поліцейських здригнутися на своїх стільцях. Хтось із присутніх не втримав співчутливого зітхання.

— Як бачите, — мовив Назар, — голова жертви поголена. Проте всередині валізи та на тілі дівчини виявлено кілька волосин, фарбованих у фіолетовий.

— Колеги, доказів цілком достатньо, щоб поєднати ці два вбивства в одну справу, — виснував підполковник. — Старшим слідчим залишається Вус, на допомогу у слідчо-оперативну групу залучаю двох з міського управління та двох з області.

У залі знову загули схвильовані голоси. Більшість присутніх працівників кримінальної поліції не змогла стриматися від схвальних коментарів. Здається, тепер