Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

— З наших призначаю Новака, — повідомив Гричак, — і Малярчука.

Назар не здивувався, що Василь Новак перший у списку. Мазунчик є мазунчик. Але хлопець таки мав голову на плечах, тож Назар зрадів, що матиме його в підпорядкуванні.

Обидва працівники піднялися зі стільців й кивнули на знак згоди.

— З області призначені Віталій Вівчарик та Анатолій Лісовський.

Підполковник обвів поглядом присутніх. Названі обласні слідчі вже потискали руки колегам, з якими відтепер працюватимуть над цим розслідуванням. Назар упізнав серед них блондина, з котрим уже бачився на місці злочину в суботу.

— Вважаю, незле наголосити, що справа має найвищий пріоритет! — загримів підполковник. — Працюйте за гарячими слідами, не шкодуючи часу і ресурсів. Без вихідних! Стільки годин на добу, скільки треба! Всім ясно?

Кімнату заполонило спільне «так», «звісно», «так точно, товаришу підполковник». Назар мовчки спостерігав. З одного боку — приємно очолити слідчо-оперативну групу. Ці резонансні вбивства привернуть увагу Києва. Але в тому й полягала проблема. А раптом знову «висяк»? Що, як їм не вдасться знайти вбивцю? Тоді ця справа може його потопити... Коли всі змовкли, він заговорив:

— Отже, ми маємо чоловічий труп із вогнепальними пораненнями та жіночий, який ще не встигли ідентифікувати. Жінку вбито ударом у потиличну зону. З огляду на кут, інтенсивність поранення, форму рани та знайдені мікроскопічні частинки фарби, судмедекспертка переконана, що жертві завдали удару твердим ребристим предметом із неабиякою силою. Кінцівки відтято після смерті, рвані рани на обличчі й вухах також посмертні. Можемо припустити, що обличчя спотворили, аби ускладнити ідентифікацію особи. Волосся могли поголити з цією ж метою.

— А руки відрубали, щоб тіло помістилося у валізі, — додав обласний призначенець.

— Поки що зарано висувати версії, та я прошу вас подумати над цим, — продовжував Назар. — Чи були вони знайомі? Яким чином волосся та кров дівчини потрапили на загиблого Піскуна? Вбивцею обох є одна особа.

— У машині їхало двоє, чи не так? — пролунало питання від огрядного парубка зі стільця попід стіною.

— Так, на відео бачимо двох осіб спереду. Зважаючи на кількість крові у багажнику, припускаю, що труп у валізі перевозили саме там. Тоді, здихавшись валізи, хтось розправився і з Піскуном. Або ж спочатку вбив Піскуна, а тоді скинув валізу до річки...

— Який придурок додумався топити тіло в Бистриці? — озвався Новак.

Кімнату заполонили нервові смішки. Всі почали погоджуватися з Новаком. У залі дедалі меншало повітря. Задуха й запахи чоловічого поту діяли Назару на нерви.

— Річка ж занадто мілка! — вигукнув Василь. — Чи не краще потопити валізу в міському озері? Там постійно трупи бомжів виловлюємо.

— Згоден з твоєю думкою, — відповів Назар, витираючи рукою вологе чоло. — Теж одразу помітив цю кумедну помилку. Та потім, коли встановили особу Піскуна, виринула й така думка: адже він не місцевий. Цілком імовірно у Франківську проїздом, на «гастролях». Той, хто з ним був, теж міг виявитися гастролером і не знати, що наша річка неглибока.

— Але ж Піскунов... даруйте, Піскун. — обмовився й одразу виправився Василь, — сам є жертвою, хіба ні?

— Убивця, мабуть, зв’язав його і всадовив на переднє пасажирське, — додав оперативник з області, Анатолій Лісовський.

— І тут ще одна загадка, — замислено мовив Назар. — На кермі автомобіля знайдено відбитки пальців лише Піскуна.

— Ну... — знов утрутився Новак. — Убивця міг скористатися рукавичками. Оскільки ж машина Піскуна, то його пальчики неодмінно будуть.

— Окей, Васю. А як поясниш відбитки Піскуна на тілі дівчини? А її кров під його нігтями? — Назар починав відверто дратуватися. — Також на валізі є пальчики ще однієї особи. І вони збігаються з тими, котрі виявлено на дверній ручці автомобіля з боку пасажира!

— Ну.

— Стоп! — гаркнув Гричак. — Назаре, ти ж сам сказав, що для версій ранувато?

Підполковник глипнув на годинник, який красувався на його зап’ястку.

— До брифінгу з журналістами двадцять хвилин. Закругляймося!

Роз’ятрені дискусією оперативники аж завовтузилися на стільцях.

Василь Новак нервово потирав руки і щось шепотів на вухо найближчому колезі.

— Гаразд, тоді до роботи, — тамуючи роздратування, постановив Назар. — Два пріоритетні завдання — встановити особу загиблої та дізнатися, хто ще перебував у машині й на місці стрілянини. Лісовський та Вівчарик — займаєтеся жінкою, Малярчук із Новаком — невідомою особою. Сьогодні ж вийдіть на дільничного, який опікується районом вулиці Пулюя. Дізнайтеся, може, хто бачив автомобіль. Роздруковані фотографії в моєму кабінеті. Також на місці стрілянини знайдено чотири різні пари слідів від взуття, тож не відкидаємо версію, що з Піскуном розправилася група осіб.

— Так точно, капітане! — вигукнув Малярчук.

— І ще. — пригадав Назар. — Завершити пошуки по лікарнях. Хтось невідомий зазнав поранення, навряд чи тут обійшлося без медичної допомоги.

Котрийсь з місцевих молодших оперативників підняв руку, аби взятися за це.

— Тоді до роботи! — наказав підполковник й підвівся з-за столу.

За хвилину конференц-зала спорожніла. Лише Назар сидів, укотре переглядаючи матеріали слідства. За його спиною досі світилася на екранному полотні фотографія мертвої дівчини з відтятими руками.

Розділ 26

З бібліотеки Леся поверталася додому в дивному настрої.

З одного боку — їй досі хотілося плакати, було страшно переступити поріг квартири й зустрітися з татом Вітею. А з іншого — тепер почувалася захищеною, хоч і вельми непросто було повірити, що якась картинка з кишені спроможна захистити від демонів її та маму...

Коли Леся повернулася, мама сиділа на кухні. Дівчинка роззулася й увійшла туди.

— Мам? — стиха озвалася до неї.

Лесина мама, згорбившись, застигла на табуретці. В руках вона тримала свій мобільний телефон, очі спухли від сліз.

— Це ти, Лесю? — зраділа, побачивши доньку. — Як добре, що ти вдома!

Дівчинка нерішуче присіла навпроти неї. В животі бурчало — хотілося їсти.

— Не знаєш, з ким Діма гуляє? Може, він знайомив тебе з кимось зі своїх друзів? — спитала Анжела, втираючи сльози кухонним рушником.

— Ну. — замислилася Леся. — Є хлопці, з якими він у гаражі машину ремонтує. — по згадці про гараж дівчинку мимоволі пересмикнуло. — Іноді гуляє зі Славком з сусіднього під’їзду. І є ще той із кольоровим волоссям з сімнадцятого будинку. Льоша, здається. Ніби так його звуть.

— А в якій