Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Ага, ну так! - Фіркнула Вісім.

Кадм зійшов з подіуму і підвів дівчинку назад до старшої сестри. Члени магістрату дивилися їм услід. Ці голограми були дуже детальними і набагато більше були схожі на живих людей, ніж будь-які інші, які Єва бачила раніше. Вона дивилася, як Ейнштейн, одягнений у джемпер і сорочку з відкладним комірцем, дістав з кишені сірників штанів і розкурив люльку.

Кадм звернувся до Єви Вісім:

– Правда в тому, що ресурси виснажуються, а навколишня місцевість непридатна для життя. Мені боляче бачити, що мій народ, мої діти, змушені жити в цьому тісному просторі і не можуть насолодитися пишнотою нашої планети. Але скоро все це виправлю. Ви маєте вірити мені.

- Я вірю, - сказала Вісім, притягуючи до себе молодшу сестру. – Але тільки в те, що можу керувати власним життям та власною долею. А не бути частиною тієї долі, яку ви приготували нам із Дев'яти.

- А ти, Єва Дев'ять? - Запитав Кадм, опустивши на неї погляд. - Ти відчуваєш те саме?

«Ну чому тут немає Ровендера? Не цього я хотіла. Вона відвела погляд від Кадма і пошепки вимовила:

– Так.

Дівчинка не дивилася на нього, але відчувала на собі його пильний погляд.

- Що ж, справедливо, - проголосив він нарешті. – Прецеденти бували, ця параноя вже наздоганяла деяких народжених у Притулках. Ми, безумовно, могли б вилікувати її, але я не утримуватиму вас обох проти вашої волі. - Він жестом покликав радника. – Будь ласка, Марзугу, поверни дівчатам відібрані речі. Дякую.

- Звичайно, батько Прайд, - відгукнувся Марзуг і вийшов із зали засідань.

- На жаль, Єва Вісім, ти тут не прижилася, і це сумно. Можливо, тобі більше сподобається в компанії приятеля Єви Дев'ять Хейлі Тернера та його мандрівного племені, – сказав Кадм, тиснучи на прощання руку Вісім. - А що до тебе, Єва Дев'ять, то ти дуже сподобалася моїй Джен. Жаль, вона не зможе попрощатися. - Кадм простяг руку дівчинці і раптом помітив на її зап'ясті залишену Арією мітку: коло всередині іншого кола.

Єва швидко обсмикнула рукав.

Кадм на секунду забарився.

- У мене з'явилася ідея. Чому б насамкінець не виявити щедрість, обдарувавши вас обох? Я хотів би, щоб ви привели себе в порядок і пообідали в одній із гостьових кімнат тут, у мерії, поки ми організуємо невеликий запас потрібних речей, які ви зможете забрати із собою.

- Дякую, ми самі розберемося, - відмовилася Вісім. - Просто поверніть нам особисті речі.

- Та ні, я наполягаю, - не відступав Кадм. Він викликав робослужителя. .

Єва поділяла занепокоєння, яке чула в інтонаціях сестри. Але так чи інакше, вибору в них не було.

- Гаразд, - відповіла вона. – Ми зачекаємо.

– Чудово! А дівчинка кмітлива, Вісім. Тобі не завадило б повчитися в неї, – посміхнувся Кадм. – Тепер же прошу мене вибачити, місто чекає на свого голову, тож змушене відкланятися. До завтрашньої долі.

Розділ 16. Загадка.

- Не знаю, навіщо ти на це погодилася, Дев'ять. Він явно щось задумав. Я відчуваю, – тихенько пробурмотіла Вісім, поки вони йшли за робослужбовцем у гостьові номери на верхніх поверхах мерії.

Єва все ще обмірковувала слова Кадма про те, що він має подбати про свій народ.

- Давай просто забудемо, що він каже, і подивимося, що він робить, - прошепотіла вона у відповідь.

- Що нам треба зробити, так це забратися подалі звідси, і що швидше, то краще, - сказала Вісім.

– Ваша кімната.

Робослужбовець витяг руку зі свого циліндричного тіла і ввів код на панелі поруч із дверима. Двері відчинилися, і робот провів їх усередину.

– Ласкаво просимо до номеру люкс мерії Аттики.

Вітальня здавалася надзвичайно просторою, тому що панорамне вікно займало одну зі стінок цілком. Зовні на атмосферну мембрану проектувалося безхмарне блакитне небо.

– Якщо вам щось знадобиться, будь ласка, повідомте нам. Для зручності в кожній кімнаті є кнопки зв'язку, або просто зверніться до номера безпосередньо. Дякую.

Робослужбовець розсунув гардини та активував голографічний музичний програвач. У дальньому кінці кімнати з'явилася повнорозмірна голограма високого худого чоловіка у костюмі за витонченим роялем. Чоловік поправив пенсне на носі і пригладив тонкі вусики, а потім заговорив із іноземним акцентом:

– Я Ігор Стравінський[5]і хотів би виконати для вас один із своїх творів, «Весна священна».

Смілива мелодія, що летить, полилася з динаміків номера.

— В очікуванні доставки ваших речей можете вільно користуватися всіма зручностями, які тут є, — сказав робослужитель, прокотившись повз рояль і збивши подушки на розкішному дивані.

Музика Стравінського наповнила кімнату. Єва цікаво вивчала стильний люкс. З вітальні один проріз вів у невелику їдальню, а звідти – на кухню з повністю укомплектованим баром та кранами – розподільниками капсул. З іншого боку була спальня, більшу частину якої займало м'яке ліжко з купою ніби хаотично розкиданих подушок, а до неї прилягала простора ванна кімната з гігантською ванною в римському стилі.

- Чи можу ще чимось допомогти? - Запитав бояр.

- Ні, дякую, - відповіла Єва і спіймала своє відображення у величезному, на всю висоту стіни, дзеркалі: її емосукість поміняла колір з холодно-блакитного на приємний відтінок бузкового.

– До завтрашньої долі.

Робослужбовець зник у маленькому люку, розташованому у стіні спальні.

Єва повернулася до старшої сестри до вітальні.

— Подивися на всіх цих людей. .

- Ну, я готова піти, - сказала Єва, - як тільки нам повернуть речі.

- Мені більше нічого не треба від цього ошуканця, - продовжувала Вісім. – Я просто хочу розпочати нове життя. З тобою.

- Ось принесуть нам о-поди, і я одразу зв'яжуся з пілотом, який привіз мене сюди, а він скаже, де знайти Рові. Він, мабуть, давно в місті і розшукує мене. Без нього я не можу піти.

- Так, ти вже згадувала цього Рові, - пригадала Вісім. - Він працює в парі з тим евакуатором, що привіз тебе?