Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

Розділ 5

Кілька днів по тому ми повернулися до міста.

М’юноді познайомив мене з одним зі своїх друзів, роль якого полягала в тому, щоб супроводжувати мене під час мого візиту до Академії прожектерів. Сам М’юноді утримався від цієї поїздки, пам’ятаючи про свою лиху славу серед академіків.

Заклад цей займав декілька занедбаних будівель, розташованих на околиці міста. Мене добре прийняв президент академії, і я відвідував її щодня впродовж тижня. Тут налічувалося до п’ятисот кабінетів і лабораторій, та в кожному приміщенні працювали декілька винахідників і авторів незвичайних проектів.

Перший учений, якого я зустрів, був худющий, його обличчя й руки були вкриті киптявою, волосся скуйовджене та де-не-де обпалене. Уже вісім років він працював над проектом перегону огірків із метою добування з них сонячного проміння. Видобуті в такий спосіб промені хотіли вміщувати до герметично закупорених склянок, щоб потім використовувати, якщо літо буде надто холодним і дощовим. Учений поскаржився, що коштів на дослідження не вистачає, а цього року огірки неймовірно дорогі, й попросив пожертвувати хоча б щось заради заохочення прожектерського духу. Я вручив йому кілька монет із тих, що ними мій хазяїн, добре обізнаний зі звичками вчених добродіїв, забезпечив мене заздалегідь.

Увійшовши до наступного помешкання, я ледь не вискочив геть – такий жахливий сморід там стояв. Однак мій проводир утримав мене і все-таки змусив увійти, шепочучи, що такою поведінкою я можу образити видатного науковця. Прожектер, який перебував у цій келії, був найстарішим членом академії. Обличчя й борода в нього були блідо-жовтого кольору, а рукави й поли камзола наскрізь просякли нечистотами. Від самого заснування Академії прожектерів цей учений муж займався проблемою перетворення людських екскрементів у поживні речовини, з яких вони утворилися. Для цього застосовувалися різні засоби: очищення лугом, кип’ятіння, випарювання та навіть перегін.

Потім я відвідав іще одного вченого, який займався перетворенням криги в артилерійський порох за допомогою вогню, і дотепного архітектора, котрий вигадав новий спосіб зводити будівлі – починаючи з даху та закінчуючи фундаментом. Описуючи свій метод, він посилався на те, що так само роблять наймудріші з комах – бджоли й павуки.

Довелося мені там побачити й одного сліпого від народження професора, при якому було кілька так само сліпих асистентів. Їхнья справа – змішування фарб для художників. Фарби треба було розпізнавати виключно за допомогою нюху та дотику. Щоправда, виходило в них не дуже вдало, оскільки сам професор постійно помилявся у визначенні кольорів.

У наступному помешканні я дістав величезне задоволення від зустрічі з одним прожектером, який винайшов новий спосіб орати землю без витрат на плуги, тяглових коней та робітників. Цей спосіб полягає ось у чому: на полі через кожні шість дюймів на глибині восьми дюймів закопують певну кількість жолудів, фініків, каштанів та інших плодів чи овочів, потім туди заганяють шістсот або більше свиней, і ці тварини, шукаючи їжу, лише за кілька днів зорюють рилом усю землю, ще й угноюючи ґрунт.

Перейшовши до іншої лабораторії, я помітив, що стіни й стеля в ній вкриті павутинням, за винятком вузького проходу, залишеного для винахідника. Щойно я переступив поріг, винахідник несамовито заволав, застерігаючи, щоб я був обережнішим і не заплутав або не порвав павучині нитки, після чого почав скаржитися на дурість і млявість людства, яке досі користується працею шовкопрядів. Павуки, заявив він, не тільки чудові прядильники, а й ткачі, і якщо їх правильно використовувати, можна позбутися навіть витрат на фарбування тканин. Учений показав мені безліч фарбованих мух, якими він годував своїх павуків, сподіваючись, що такого самого кольору набуде зіткана ними тканина. Лишалося тільки знайти рецепт їжі для самих мух, яка надавала б павутинню більшої пружності й міцності.

Я відвідав іще безліч кабінетів і лабораторій, але, прагнучи стислості, не втомлюватиму читача описом дивних винаходів і проєктів, із якими мені довелося познайомитися. Одні науковці згущували повітря, видобуваючи з нього селітру, другі розм’якшували мармур, щоб використовувати його для набивання подушок, треті намагалися перевести в закам’янілий стан копита коней, щоб ті не зношувалися, четверті шукали спосіб засівати поля половою, а п’яті займалися виведенням породи голих овець.

Досі ми побували лише в одному з відділень академії, а тепер мали побачити ту її частину, яку віддано представникам теоретичної науки.

Ми перетнули вулицю, ввійшли до іншої будівлі та потрапили до просторої зали, де працював відомий мудрець разом із чотирма десятками учнів і помічників. Ми привіталися, і вчений, помітивши, що я розглядаю механізм, який займав більшу частину зали, пояснив, що він розробив спосіб розвивати теоретичні знання за допомогою найпростіших механічних операцій. Завдяки його винаходу навіть найбільший невіглас, доклавши незначних зусиль, тепер зможе написати працю з філософії, математики, права, політики або теології, не потребуючи ні освіти, ані якого-небудь таланту.

Ми наблизилися до механізму, навколо якого зібралися учні винахідника. Механізм мав вигляд рами, на якій було закріплено дерев’яні дощечки – одні більші, інші менші. Усі вони з’єднувалися між собою гнучким дротом. На них були написані слова місцевою мовою в усіх відмінках, часах і способах, але довільно. За командою професора кожен учень узявся за залізне руків’я – їх було близько сорока, – і зробив повний оберт. При цьому порядок слів на дощечках повністю змінився. Тоді вчений наказав тридцяти шести помічникам повільно читати рядки, що утворилися, і якщо якісь три чи чотири слова випадково складали зв’язну фразу, її відразу ж надиктовували чотирьом учням, які виконували роль писарів. Так повторилося три чи чотири рази, причому після кожного оберту дощечки переміщувалися з місця на місце і переверталися.

Потім учений показав мені стос аркушів із найрізноманітнішими уривчастими фразами. Тепер він мав намір зв’язати їх між собою й на підставі цього матеріалу скласти повне зведення всіх наук і мистецтв.

Я подякував достойному мужеві та попросив дозволу змалювати устрій його машини, запевнивши, що в Європі вона викличе величезне зацікавлення у вченому світі.

Потім ми вирушили до школи мовознавства, де засідали три професори, які обговорювали питання про те, як удосконалити рідну мову. Перший проект пропонував скоротити та спростити розмовне мовлення, відкинувши всі багатоскладові слова, а також дієслова й дієприкметники, тому що речі, доступні людському судженню, являють собою тільки імена. Другий проект вимагав повного знищення всіх слів узагалі, що безсумнівно заощадить чимало часу і буде корисним для здоров’я. А оскільки слова – ніщо інше, як назви речей, слід просто носити з собою речі, необхідні для того, щоб висловити думки, почуття й бажання. Багато вчених і філософів у Лагадо й на Лапуті вже сьогодні послуговуються цим новим способом. Єдина незручність: якщо бесіда охоплює широке коло питань, співбесідникам доводиться тягати на плечах величезні вузли з речами, а іноді наймати для цього двох-трьох міцних хлопців.

Я відвідав також математичну школу, де цю науку викладають за допомогою таких засобів, які навіть уявити не можна в нас у Європі. Будь-яку теорему та її доведення розбірливо переписують на тонкий пшеничний корж, причому замість чорнила застосовується мікстура проти головного болю. Учень з’їдає корж,