Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

Розділ 6

У школі політичних прожектерів я не знайшов нічого особливо цікавого. Тамтешні вчені здалися мені людьми геть несамовитими, а від такого видовища будь-хто може затужити. Ці нещасні пропонували різні способи, щоб переконати правителів обирати собі наближених із-поміж людей розумних, здібних і доброчесних. Вони сподівалися привчити міністрів прагнути загального блага, нагороджувати найгідніших, найталановитіших і найзаслуженіших. Дехто з науковців намагався переконати монархів у тому, що державні посади мають бути надані людям, які мають усі потрібні якості для того, щоб їх обіймати. Тобто йшлося про те, що ніколи не спаде на думку людям розсудливим.

Заради справедливості слід зауважити, що не всі члени цього відділення академії були наївними мрійниками. Так, мені довелося познайомитися з одним дуже талановитим лікарем, який досконало вивчив природу державного управління. Усі свої сили ця знаменитість спрямовувала на пошуки дієвих ліків проти хвороб різних гілок влади. Багато письменників і філософів одностайно стверджують, що між фізичним тілом людини й політичним тілом держави існує дивовижна схожість. Отже, для підтримки здоров’я та лікування недуг можуть застосовуватися ті самі ліки. Сенати й верхні палати парламентів часто слабують на багатослів’я і запальність, на різні хвороби голови та серця, на сильні конвульсії, розлиття жовчі, здуття живота, запаморочення, марення, вовчий апетит, нетравлення шлунка й масу інших захворювань, які тут не слід перераховувати. Ось чому відомий лікар пропонував, щоб після скликання сенату або палати на перших трьох засіданнях були присутні найвідоміші в країні медики. По закінченні дебатів вони мають порахувати пульс у кожного сенатора, а потім, після консиліуму й постановки діагнозу, почати лікування необхідними медикаментами. Перш аніж сенатори розпочнуть наступне засідання, вони одержать ліки, а на наступному засіданні лікарі зобов’язані або продовжити лікування, або відмінити його зовсім.

Здійснення цього проекту не потребує великих коштів і може бути дуже корисним.

Часто також можна почути скарги на те, що придворні фаворити мають коротку й слабку пам’ять. Отож той самий лікар пропонує, щоб кожна людина, яка побувала на прийомі в першого міністра, не тільки зрозуміло й точно викладала суть справи, з якою з’явилася, а й мала право, прощаючись, смикнути вельможу за ніс, дати йому стусана в живіт або наступити на мозоля – щоб таким чином примусити пам’ятати про свої обов’язки. Цю операцію слід повторювати доти, доки прохання не буде виконано або не надійде остаточна відмова.

Якщо ворожнеча й розбрат між партіями стають особливо жорстокими, лікар рекомендує чудовий засіб для примирення опонентів. Він полягає ось у чому: ви берете першу сотню лідерів кожної партії та розбиваєте їх на пари так, щоб до кожної пари входили люди з головами приблизно однакового розміру. Потім два вправні хірурги водночас відпилюють політикам потилиці й розділяють їхній мозок на дві рівні частини. Частини міняють місцями. Ця складна операція потребує великої акуратності й обережності, але вчений запевнив нас, що, коли все зроблено за правилами, одужання гарантоване. Річ у тому, що дві різні половинки головного мозку, змушені співіснувати в тісному просторі того самого черепа, рано чи пізно дійдуть згоди і примирення та створять рівновагу в думках, що вкрай потрібна людям, які вважають, що вони здатні керувати світом.

Я був присутній, коли двоє науковців палко сперечалися про найзручніші й найдієвіші шляхи стягування податків, які не обтяжували б народ і не вели б до його зубожіння. Один стверджував, що було б справедливо оподаткувати всі людські пороки та недоумства; при цьому суму податку в кожному окремому випадку має встановлювати особлива комісія, що складається з сусідів. Другий дотримувався іншої думки: оподатковувати слід ті властивості душі й тіла, за які люди цінують себе найвище.

Жінок, за його проектом, слід оподатковувати за вроду та вміння вдягатися, але з жіночої вірності, цнотливості, здорового глузду й лагідності не має сенсу стягувати податки, оскільки прибутки від цих статей не відшкодують навіть витрат на утримання збирачів податків.

Іще один професор показав мені великий рукопис, що містив інструкції щодо розкриття політичних заколотів. У ньому я знайшов чимало цікавих і корисних для державних людей порад, хоча вони здалися мені не досить вичерпними. Я насмілився вказати на це професорові й запропонував внести деякі доповнення.

У королівстві Трібніа, де мені довелося побувати під час одної зі своїх подорожей, розкриття заколотів, як правило, є справою рук людей, які прагнуть створити собі репутацію тонких політиків, загасити суспільне невдоволення, а водночас наповнити свої скрині конфіскованим у заколотників майном. Передусім ці люди збираються й вирішують у вузькому колі, кого найвигідніше звинуватити в державній зраді, потім починаються переслідування цієї особи. У неї вдома проводять обшук, сама вона вирушає до в’язниці, а все написане її рукою передається до рук особливих фахівців, які вміють розкривати таємне значення кожного слова, склада й навіть літери в особистому листуванні.

Якщо ж нічого гідного для звинувачення не знайдено, застосовують метод перестановки літер у підозрілих листах, за допомогою якого можна дізнатися про найпотаємніші задуми й наміри заколотників. Так, якщо я в листі до друга пишу англійською: «Мій брат Том хворіє на геморой», знавець шифрувальної грамоти побачить у цих словах дещо інше. Із тих самих літер можна скласти фрази про те, що опиратися немає сенсу, змову викрито і треба тікати. Це і є найдієвіший метод.

Професор щиро подякував мені за ці безцінні факти й обіцяв не тільки вмістити їх до свого трактату, а й згадати моє ім’я.

Більше ніщо не утримувало мене в цій країні, і я почав думати про те, як би повернутися до Англії.

Розділ 7

Володіння летючого острова Лапута займають частину континенту, який лежить на схід від недосліджених теренів Америки. Лагадо стоїть приблизно в ста п’ятдесяти милях від узбережжя Тихого океану, де розташовано найголовніший порт країни, що веде торгівлю з великим островом Лаггнегг. Сам Лаггнегг перебуває приблизно в п’ятистах милях від Японії. Японський імператор і король Лаггнеггу підтримують дружні стосунки, і між цими островами постійно курсують торговельні судна. Ось чому я обрав цей острів першою метою на шляху до Європи.

Тепло попрощавшись із моїм гостинним господарем, я найняв проводиря та двох мулів для перевезення багажу і невдовзі без будь-яких пригод опинився в головному порту королівства – він називався Мальдонада.

Однак тоді в гавані не було жодного корабля, який вирушав би в Лаггнегг, та й найближчим часом таких суден не чекали. У Мальдонаді я швидко завів знайомства, і всюди мене приймали дуже привітно. Один місцевий джентльмен якось запропонував мені розважитися невеликою екскурсією до острівця Глаббдобдриб, що у двадцяти трьох милях на південний захід від узбережжя. Він саме збирався туди разом із приятелем на баркасі, тож я міг би приєднатися до них.

Слово Глаббдобдриб, наскільки я зрозумів його сенс, означає «острів чародійників і магів». Територія його невелика, а мешкає там нечисленний народець, який складається з самих чарівників