Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Роуз відчула, як її очі починають злипатися. Втома давала про себе знати. Вона мимоволі позіхнула й глянула на годинник на стіні — вже була майже перша ночі.

— Тобі варто відпочити, — сказав містер Картнер, уважно спостерігаючи за нею. — Завтра буде новий день, і ти повинна бути в формі.

— Ти теж виглядаєш втомленим, — зауважила Роуз, усміхнувшись. — Тобі варто теж відпочити.

— Я ще трохи попрацюю. У мене є кілька нотаток, які треба переглянути, — відповів він, відкинувшись на спинку крісла.

Роуз поставила чашку на стіл і піднялася.
— Гаразд. Тоді я піду. Дякую за чай.

Він кивнув і провів її поглядом, коли вона піднялася сходами до своєї кімнати. Зайшовши всередину, Роуз одразу ж закрила двері і впала на ліжко. Її думки були хаотичними: страх, турбота, вдячність. Вона не могла зрозуміти, як опинилася в ситуації, де її життя постійно опиняється під загрозою.

Після кількох хвилин у тиші вона зрозуміла, що не може просто так заснути. Вона встала, підійшла до свого столу, увімкнула лампу і витягнула з сумки блокнот. Вона почала записувати всі свої думки і підозри, намагаючись скласти їх у логічний ланцюжок.

Через годину, відчуваючи втому, вона нарешті заснула, прямо за столом. Лише м'яке світло лампи залишалося свідком її важких думок.

Роуз прокинулася від м’якого світла, що пробивалося крізь штори. Вона розплющила очі й зрозуміла, що лежить на ліжку, накрита ковдрою. "Як я сюди потрапила?" — промайнуло в її голові. В останній момент вона пам’ятала, що заснула за столом.

Озирнувшись, вона помітила, що на її столі стоїть складена купка паперів, а лампа вимкнена. Хтось подбав про те, щоб вона не замерзла. "Мабуть, це був містер Картнер," — подумала Роуз, злегка посміхнувшись.

Вона швидко піднялася з ліжка, відчуваючи легку скутість у тілі. Поглянувши на годинник, зрозуміла, що часу в неї не так багато. Роуз пішла до ванної, увімкнула воду і почала чистити зуби. Її роздуми мимоволі знову повернулися до вчорашнього дня: повідомлення, коробка, постійне відчуття небезпеки.

Прийнявши душ, вона нарешті відчула, як напруга потроху залишає її тіло. Тепла вода допомогла трохи розслабитися і привести думки до ладу. Витерши обличчя рушником, вона поглянула на себе в дзеркало.

— Сьогодні буде новий день, Роуз. Справишся, — тихо сказала вона сама собі, підбадьорюючи себе.

Закутавшись у халат, вона повернулася до кімнати, готуючись до нового дня, який, безсумнівно, принесе чергові несподіванки.

Повернувшись до кімнати, Роуз почала обирати одяг на день. Вона зупинилася на своєму улюбленому образі: темно-сині джинси, світлий гольф і піджак, що додавав серйозності. Зібравши волосся у недбалий пучок, Роуз завершила свій образ легким макіяжем, щоб виглядати свіжо й зібрано.

Після цього вона вирішила перевірити телефон, який лежав на тумбочці. На екрані було кілька пропущених повідомлень: одне від Аманди, яка запитувала, чи вона не забула про сьогоднішню зустріч, і кілька повідомлень від містера Джонсона з уточненнями щодо вечірніх планів. Проте найбільше Роуз насторожило повідомлення без підпису, яке надійшло пізно вночі:

"Я ж попереджав. Відступи, поки не стало пізно."

Роуз завмерла, стискаючи телефон у руках. Її серце закалатало, але вона швидко вдихнула й видихнула, намагаючись заспокоїтись. Вона вирішила, що зараз не час панікувати.

У двері постукали. Вона відкрила їх і побачила містера Картнера. Він виглядав уже готовим до виїзду, у своїй бездоганній сорочці та пальті.

— Доброго ранку, — спокійно сказав він, але, побачивши її збентежений вигляд, нахмурився. — Щось сталося?

Роуз опустила телефон і лише кивнула в його бік.

— Ще одне повідомлення, — тихо сказала вона, простягаючи телефон.

Містер Картнер уважно прочитав текст, його обличчя стало ще серйознішим. Він зітхнув і, повернувши їй телефон, твердо сказав:

— Ми не можемо більше чекати. Сьогодні після лекцій ти зустрінешся з детективом, я вже домовився. Нам потрібно діяти рішуче.

Роуз лише кивнула, відчуваючи водночас і страх, і полегшення, що поруч є хтось, хто не дасть їй залишитися сам на сам із небезпекою.

Лекція була присвячена деталям судової медицини, зокрема методам встановлення причин смерті за слідами на тілах. Містер Картнер, як завжди, був у своїй стихії, легко пояснюючи складні терміни та показуючи фото із реальних справ.

Роуз сиділа поруч із Амандою, роблячи нотатки у своєму блокноті. Але її думки були далеко від аудиторії. Слова містера Картнера про пильність щодо Джонсона все ще крутилися в її голові.

— Роуз, — шепнула Аманда, нахиляючись ближче. — Ти якась неуважна сьогодні. Що сталося?

— Нічого, просто втомилася, — відповіла Роуз, не підводячи погляду.

Аманда трохи нахмурилася, але більше нічого не сказала.

— А тепер, — голос містера Картнера привернув увагу всіх студентів, — давайте поговоримо про ознаки, які можуть вказувати на боротьбу чи насильство. Як ви бачите на цьому фото, синці на передпліччі жертви свідчать про захисні дії. Хто може сказати, що це означає?

Роуз підняла руку, і містер Картнер кивнув у її бік.

— Це може означати, що жертва намагалася захиститися від нападника, використовуючи руки, — відповіла вона впевнено.

— Абсолютно вірно, — схвально кивнув він. — Це одна з ключових ознак, яка допомагає слідству зрозуміти, що сталося.

Після лекції всі почали збирати речі, а Аманда знову нахилилася до Роуз.

— Ти сьогодні ввечері вільна? Давай знову щось придумаємо, щоб трохи розважитися.

Роуз задумалась. Їй дійсно хотілося трохи відволіктися від усього цього хаосу, але одночасно вона відчувала, що не може собі дозволити втрачати пильність.

— Побачимо, — відповіла вона ухильно.

Аманда гмикнула, але не стала наполягати.

Роуз вийшла з аудиторії останньою, перевіряючи, чи не забула нічого на своєму місці. У коридорі її вже чекав містер Картнер.

— Як лекція? — запитав він, дивлячись на неї з легким занепокоєнням.

— Цікава, як завжди, — відповіла вона, усміхнувшись.

— Добре. Тоді збирайся, ми їдемо. Є дещо, що тобі потрібно побачити, — серйозно сказав він.

Роуз зупинилась і подивилась на нього здивовано:

— Куди ми їдемо?

— В морг. Є нова інформація про нашого «друга», — відповів Картнер, пропонуючи їй слідувати за ним.