Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Роуз і містер Картнер зайшли у прохолодне приміщення моргу. Повітря було наповнене характерним запахом антисептиків. Містер Джонсон стояв біля одного зі столів, схилившись над документами. Коли він почув звук їхніх кроків, то підвів голову й одразу широко усміхнувся.

— О, місіс Рейд, яка приємна зустріч, — привітався він, залишивши документи і йдучи їм назустріч. — Не очікував побачити вас сьогодні.

Роуз трохи зніяковіла, але зберегла спокій:

— Доброго дня, містере Джонсон. Ми тут по справі.

— Ну, якщо ви тут, то це вже робить цей день значно кращим, — підморгнув він, не приховуючи свого наміру фліртувати. — Як ваш настрій?

Містер Картнер мовчки спостерігав за їхньою розмовою, ледь помітно нахмурившись.

— Мій настрій… нормальний, дякую, — відповіла Роуз, відчуваючи, що увага Джонсона стає трохи настирливою.

— Чудово, — сказав Джонсон. — Знаєте, я думав, можливо, після того як закінчимо тут, ми могли б випити кави. Що ви на це скажете?

Роуз навіть не встигла відповісти, як втрутився Картнер:

— Містер Джонсон, ми тут для роботи, а не для того, щоб планувати кавові зустрічі. Чи ви вже підготували звіт щодо останньої жертви?

Джонсон обернувся до Картнера, все ще усміхаючись, але тон його голосу став трохи серйознішим:

— Так, звісно, Марку. Але ж я просто намагаюся бути привітним.

— Це прекрасно, але зараз на часі професіоналізм, — відповів Картнер холодно, після чого повернувся до Роуз. — Ходімо, я покажу, що ми дізналися.

Роуз кивнула, і вони пройшли повз Джонсона, який ще раз глянув на Роуз з ледь помітним розчаруванням у погляді.

Картнер провів її до столу, на якому лежало тіло останньої жертви. Він почав пояснювати деталі, але Роуз не могла повністю зосередитися.

— Ви слухаєте мене, Роуз? — раптом запитав Картнер, помітивши її відсутній вираз обличчя.

— Так, слухаю, — швидко відповіла вона, намагаючись повернути увагу до справи.

— Добре. Тоді зосередьтесь, це важливо, — сказав він, але тон його голосу видавав легке роздратування.

Роуз глибоко вдихнула і спробувала зібратися, хоча відчувала, що напруження між двома чоловіками навколо неї явно зростає.

Вони трьох зайшли до кімнати для огляду, де вже стояли кілька працівників моргу, готові до подальших розслідувань. Атмосфера була напруженою, і навіть запах дезінфекції не міг відвернути увагу від того, що на них чекає. Містер Джонсон пішов трохи попереду, а вираз його обличчя змінився на серйозний.

— Ось, ми маємо нові результати, — сказав Джонсон, повертаючись до них з паперами в руках. — Це останнє тіло, й на ньому ми знайшли кілька цікавих слідів.

Містер Картнер склав руки на грудях і подивився на Роуз, яка тихо стояла поруч, уважно спостерігаючи. Її думки все ще відволікалися на нещодавню розмову з Джонсонсом, але вона намагалася зосередитися на справі.

— Що саме ви знайшли? — запитав Картнер, ледь помітивши її відсутність.

Джонсон поклав папери на стіл і вказав на знімки.

— Ми знайшли підозрілі сліди на шкірі жертви, — пояснив він, — а також нові відбитки, які можуть належати особі, яка була поруч із жертвою під час або після її смерті.

Роуз схилила голову і уважно глянула на зображення. Сліди виглядали, як зазубрені лінії, що могли бути частиною чогось більшого.

— Це може бути частина підготовки до того, що ми шукаємо, — сказала вона, намагаючись перевести увагу назад до справи. — І це вже підтверджує наші підозри, що за цими вбивствами стоїть людина, яка добре знає свою жертву.

— Так, але нам треба більше доказів, — додав Картнер, повертаючи їхню увагу до деталей. — І ця людина явно не боїться залишати сліди.

Джонсон, який спостерігав за їхньою дискусією, додав:

— Це також вказує на те, що цей вбивця може бути ближчим до нас, ніж ми думали.

Роуз підняла погляд і подивилася на Картнера, відчуваючи, як напруга між ними зростає. Вони обоє розуміли, що справу треба вирішувати швидко, і чим більше доказів вони знайдуть, тим ближче буде розгадка цієї жахливої загадки.