Читати книгу - "Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна"

Він зітхнув, але все-таки дозволив мені підняти спинку його крісла і злегка відрегулювати висоту, щоб мені було зручно. Вогонь у каміні розливався по кімнаті м’яким світлом, відбиваючись у поверхні його столу. Кабінет дійсно виглядав шикарно: стелажі з книгами, картини, витончені деталі інтер’єру. Але вся ця краса не могла приховати того, наскільки втомлений був Емір.

— Ось так. Зараз зробимо тебе трішечки більш людяним, — сказала я, ставши позаду нього.

— Мені це здається не найкращою ідеєю, — пробурмотів він, але я проігнорувала.

Спочатку я торкнулася його скронь. Пальцями провела кілька разів круговими рухами, відчуваючи, як його дихання стало глибшим.

— Ти просто гігант напруги. Хіба це нормально?

— Нормально, — сухо відповів він.

— Неправда, — я зупинилася на мить, щоб подивитися йому в очі. — Я знаю, як це, коли людині погано.

Він мовчав, але я помітила, як його руки трохи розслабилися на підлокітниках крісла. Я продовжила. Плечі. Шия. Рухи були повільними, але сильними. Емір спочатку ще намагався тримати дистанцію, але потім його голова злегка нахилилася вперед.

— Ось бачиш? Я ж казала, що це допоможе.

— Ти надто наполеглива, — пробурчав він, але вже без жодної гостроти в голосі.

— І надто вправна, — уточнила я. — Зізнайся, стало краще?

— Можливо, — тихо відповів він.

— Ти жахливий пацієнт, знаєш? Але я впораюся навіть з тобою, — жартома зауважила я.

Ми ще кілька хвилин провели в тиші. Я працювала над розслабленням його м’язів, а він нарешті дозволив собі просто відпустити всі думки. Було щось майже інтимне в цій атмосфері: ніч, вогонь у каміні, затишна тиша і наші голоси, що лунали тільки для нас двох.

— Дякую, — несподівано сказав він. Його голос був тихим, але справжнім.

— Тепер можна і мені зробити комплімент, — жартівливо відповіла я.

Емір не відповів, але його погляд сказав усе за нього.