Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Дорі, виглянувши на ганок, жестом запросила їх увійти в будинок. Ворон, правда, вирішив за краще залишитися зовні. Кімната виявилася довгаста, з високою стелею і слідами колишньої елегантності, але сильно постаріла і тепер виглядала убого. Різноманітні причандали цілителів і сухі трави становили головне її оздоблення і були розміщені по якихось певних правилах. Біля красивого кам'яного вогнища, в якому парувала жменька солодко пахнучих трав, було влаштовано ложе. Жінка, що лежала на ньому, була настільки бліда і худа, що в непевному світлі здавалася тінню. Коли Крячок підійшов до неї ближче, вона спробувала сісти і навіть хотіла щось сказати йому, але не змогла, і дочка підняла їй голову і підклала другу подушку. Тільки тоді Крячок, нахилившись до хворої зовсім близько, зумів розчути:

— Ти — чарівник, — шепотіла вона. — І ти тут не випадково.

Будучи обдарована магічною силою, вона відразу зрозуміла, хто він такий. Невже це вона покликала його сюди?

— Я - Шукач. Вмію шукати все, що завгодно. — сказав він. — І звичайно знаходжу.

— Дівчинку мою зможеш вчити?

— Навряд чи. Але можу відвезти її до тих, хто зможе.

— Відвези.

— Добре.

Хвора абсолютно без сил відкинулася на подушку і закрила очі.

Вражений силою її волі, Крячок випростався і судорожно зітхнув. Потім подивився на дівчину, але Дорі на його погляд не відповіла; вона дивилася тільки на матір, і в очах у неї була тупа, похмура туга. Тільки коли хвора занурилася в сон, Дорі нарешті ворухнулася і почала допомагати Раш, яка на правах подруги і сусідки вже копошилися в кімнаті, прибираючи закривавлені ганчірки, розкидані по підлозі навколо ліжка вмираючої.

— У неї тільки що знову була кровотеча, і я ніяк не могла її зупинити, — сказала Дорі. Сльози безупинно текли з її очей і скочувалися по щоках. Але обличчя залишалося неживим.

— Ах, дитинко моя, ягнятко моє, - сказала Раш, обіймаючи дівчинку, але та не відповідала на ласку і була як кам'яна від горя, яке скувало їй душу.

— Я бачу: вона йде туди, прямо до стіни, а я не можу піти з нею!.. — промовила Дорі з відчаєм. — Вона йде туди зовсім одна, а я… Не міг би ти піти туди з нею? — Вона подивилася Крячку прямо в очі. — Ти ж можеш!

— Ні, - сказав він. — Я не можу. Я ще не знаю шляху туди.

Але варто було Дорі запитати його про це, і він раптом побачив те, що бачила вона: довгий пологий схил якогось пагорба, що занурюється в темряву, і перетинаючу його в слабкому сутінковому світлі низьку кам'яну стіну. І поки він розглядав цю стіну, йому здалося, що він бачить жінку, що йде по ту сторону стіни, дуже худу, майже прозору, що складається з одних кісток і тіней. Але то була не вмираюча, що лежала перед ним на ліжку. То була Анеб!

Потім видіння зникло, і він, наче прокинувшись від забуття, зрозумів, що стоїть як стовп і витріщається на юну відьму. Поступово її обвинувачувальний погляд дещо пом'якшав, і вона закрила обличчя руками.

— Ми повинні відпустити їх, — сказав він.

— Я знаю, — тихо промовила вона.

Раш подивилася на одного, а потім на іншого своїми ясними розумними очима, а потім сказала:

— А ти, виявляється, не тільки майстерний торговець, але і дуже спритний чоловік! Ну що ж, не ти перший.

Він запитально подивився на неї.

— Цей будинок називається Будинком Атха, — пояснила вона.

— Він дійсно колись жив тут, — сказала Дорі, і крізь її безпорадну печаль і тугу пробився навіть слабкий промінчик гордості, - великий маг Атх. Тільки давно, дуже давно. Ще до того, як відправився на захід. Всі мої предки по жіночій лінії були мудрими жінками, відьмами та чаклунками. Ось він і зупинявся у них. У цьому будинку.

— Дай-но мені корито, — попросила Раш. — Я це все замочу.

— А я принесу води, — сказав Крячок. Він взяв відро і пішов у двір до криниці. Ворон як і раніше сидів на краєчку зруба, стривожений і насуплений.

— Навіщо ми витрачаємо тут час? — сердито запитав він, коли Крячок опустив відро в колодязь. — Ти що ж, тепер водоносом у цих відьом зробився?

— Угу, — буркнув Крячок. — А коли ця нещасна мужня жінка помре, я відвезу її дочку на Рок. А тобі, якщо ти все ж хочеш прочитати «Книгу Імен» і поїхати з нами, доведеться набратися терпіння і почекати.

Ось так Школа на острові Рок отримала своїх перших заморських учнів, а також свого першого бібліотекаря. «Книга Імен», що зберігається тепер у Одинокій Вежі, послужила фундаментом тієї науки і того методу навчання, якими користувалися всі майстри Ономатета. Ця книга лежить в основі великої магії Рока. Дівчина Дорі, яка, за чутками, виявилася набагато талановитішою і розумнішою за своїх вчителів, стала найкращим майстром всіх цілительських мистецтв і великим знавцем науки про травах; вона ж звела ці знання і вміння на п'єдестал належної висоти серед інших магічних наук і умінь, якими володіють знамениті Майстри острова Рок.

Що ж стосується Ворона, який був не в силах розлучитися з «Книгою Імен» навіть на місяць, то він просто послав за своїми книгами і деяким майном на Оррімі і, отримавши його, влаштувався жити в Твілі. Він дозволяв учням Школи скільки завгодно користуватися його бібліотекою, якщо ті обходилися з книгами дбайливо, а їх господареві надавали належну повагу.

Такими виявилися кілька років життєвого шляху Крачка-Медрі. Пізньої весни він зазвичай відправлявся в подорож на своїй «Надії», відшукуючи і привозячи на Рок нових учнів — головним чином дітей та зовсім молодих людей, які від народження були наділені магічною силою, а іноді і дорослих чоловіків або жінок. Діти, здебільшого, були з дуже бідних сімей, і хоча він нікого з них не забирав з дому силою, батьки дітей або їх господарі рідко цікавилися по-справжньому, куди відвезе дитину цей чоловік: Крячок часто називався, наприклад, рибалкою, якому потрібен був помічник — хлопчик, щоб допомагати на судні, або дівчинка,