Читати книгу - "Втрачена Імперія , LikoDan "

Тиша заповнила світлоносну залу Фортуни. Вони стояли перед нею, осяяні примарним сяйвом, яке мерехтіло, наче полум'я на вітрі. У їхніх серцях ще палала надія, але її залишалося зовсім мало.

— Ви повинні знайти її ім’я, — повторила Фортуна. — Лише це може зупинити її остаточну трансформацію.

Лінхуей стиснула кулаки.

— Але якщо вона така давня, як нам знайти ім’я, якого ніхто не пам’ятає?

Фортуна провела рукою по повітрю, і перед ними з’явилася картина: давній храм серед пустельної рівнини. Він був майже зруйнований, але все ще стояв, мов мовчазний свідок минулих епох.

— Цей храм — останнє місце, де збереглися знання про її справжню суть, — пояснила Фортуна. — Але часу мало.

— Чому? — запитав Чжао Лінь.

Фортуна подивилася на нього, і її очі відобразили далекі видіння.

— Бо Айсян майже повністю відновила свою істинну сутність. І коли вона згадає своє ім'я сама… усе закінчиться.

— Що означає "закінчиться"? — різко запитав Го Лянь.

— Вона стане повністю тим, ким була раніше. І тоді нічого не зможе її зупинити.

Юань Жень перевела подих.

— Якщо ми знайдемо її ім’я… ми зможемо змусити її зупинитися?

Фортуна кивнула.

— Якщо воно буде сказане їй до того, як вона згадає його сама, вона зможе побачити істину.

Лінхуей підняла голову, її очі палали рішучістю.

— Тоді ми не маємо вибору. Ми знайдемо його.

Фортуна посміхнулася — чи то сумно, чи то схвально.

— Тоді вирушайте.

І світло навколо них розчинилося.

Пустеля зустріла їх холодним вітром і безмежним простором. Небо було темним, а зірки світилися тьмяно, ніби їх ослабила могутність Айсян.

Вони йшли вперед мовчки. Кожен розумів, що це їхній останній шанс.

— Ми повинні поспішати, — сказав Чжао Лінь.

Го Лянь кивнув.

— Якщо ми спізнимося, світу більше не буде.

— Ми не спізнимося, — тихо сказала Лінхуей, зосереджуючи всю свою волю.

Нарешті, після довгих годин подорожі, перед ними з’явився храм.

Величезна споруда, вкрита символами і рунами, що давно стерлися. Кам’яні сходи вели всередину, де, за легендами, були заховані найдавніші знання світу.

— Ми тут, — прошепотіла Юань Жень.

— Тепер знайдемо правду, — сказав Чжао Лінь і першим ступив уперед.

Коли вони увійшли, тиша наповнила храм.

Вони йшли крізь зали, покриті пилом і павутинням часу. Кам'яні стіни були прикрашені стародавніми написами, але лише один символ повторювався знову і знову.
.— Десь тут є відповідь… — пробурмотіла Лінхуей, оглядаючи вицвілий напис.

Раптом храм затремтів.

— Що це?! — вигукнув Го Лянь.

В повітрі з’явилися постаті. Старі духи, ті, хто пам’ятає.

— Ви прийшли за тим, що не має бути знайдено, — промовив один із них.

— Ми шукаємо правду! — сказала Лінхуей, не відступаючи.

— Чому?

Чжао Лінь зробив крок уперед.

— Бо інакше світ загине.

Духи мовчали.

Нарешті один із них сказав:

— Якщо ви хочете її ім’я, вам доведеться довести, що ви гідні знати його.

— Як? — запитала Юань Жень.

— Покажіть, що ви розумієте, хто вона.

Лінхуей зустріла погляд духів і твердо сказала:

— Вона не зло. Вона не тиран. Вона та, хто прагнула свободи. Але її зрадили.

Духи поглянули один на одного.

— Ви зрозуміли її суть… — один із них підняв руку. — Тоді прийміть істину.

І стародавній напис на стіні загорівся світлом.

Її ім’я… Луньсяо.

Світ навколо затремтів, і з неба вдарила блискавка.

— Ми повинні повернутися! — крикнув Чжао Лінь.

Вони вирушили назад, і вітер пустелі супроводжував їх.

Айсян стояла на верхівці божественного палацу. Її очі світилися, а голос лунав по всьому світу.

— Я згадую…

Вона підняла руки, і небо розкололося.

Але в цей момент перед нею з’явилася Лінхуей.

— Мамо!

Айсян подивилася на неї.

— Це вже не має значення. Все закінчено.

— Ні!

Лінхуей ступила вперед.

— Луньсяо.

Айсян здригнулася.

— Що?

— Ти Луньсяо. Це твоє справжнє ім’я.

Айсян похитнулася.

— Це неможливо…

— Ти не та, ким стала. Ти була іншою!

— Ні…

Вона закрила очі, але пам’ять нахлинула на неї.

— Це… правда?..

Світло навколо неї згасло.

Лінхуей схопила її за руку.

— Ти не одна.

Айсян, Луньсяо, подивилася на неї.

— Я… пам’ятаю.

Вона опустила голову, і її тіло почало розчинятися у світлі.

— Вибач мені…

І в цей момент небо очистилося.

Вони стояли серед руїн палацу богів.

Сюй Ван був зниклий. Айсян більше не була тим, ким була раніше.

— Що тепер? — запитав Го Лянь.

Фортуна з’явилася перед ними.

— Ви врятували світ.

— Але я втратила її, — тихо сказала Лінхуей.

Фортуна усміхнулася.

— Вона живе в тобі.

Лінхуей подивилася на небо, і здавалося, що голос Айсян все ще відлунює у вітрі.

Світ був врятований.

Але він більше не був тим, яким був колись.