Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Ох, — я розсміялась, — оце в тебе дуже погана тактика. Бо зі мною варто було поговорити в той же вечір. Приїхати після балу. Бо чим більше минає часу, тим сильніше я злюсь, а не заспокоююсь. То ж ти втратив свій шанс.

Я знову спробувала зачинити двері, але цього разу Арсен прослизнув всередину і опинився надто близько біля мене. Я повільно відійшла назад, але чорт забирай, мені так подобалась ця його наполегливість. Проте я досі була ображена на нього, тому намагалась яскраво це показати. Нехай він помучиться і вигадає якесь краще вибачення.

— Будь ласка, не відштовхуй мене. Я не хотів зробити тобі боляче, я просто…

— Що? Просто що? — я схрестила руки на грудях.

— Гаразд, — він важко видихнув, — у мене не так багато досвіду у стосунках. З моєю колишньою у нас все було жахливо… Не розумію, чому вона сприймала наші відносини так серйозно. Але майже все доросле життя я був сам, весь в роботі. І може я не до кінця ще усвідомлюю, як все має бути правильно. Та з тобою все інакше… Я серцем відчуваю, що ти особлива для мене. І втратити тебе — бути останнім ідіотом.

— Дуже гарні слова, — я приклала руку до грудей, — ідеально підійшли б для якоїсь книги. Але це життя. І я не…

Але договорити мені так і не вийшло. Арсен відкинув кудись той пакет зі светром, різко притягнув до себе і поцілував. Знову так впевнено, пристрасно і солодко, що я вже не втрималась. Вмить вся моя злість щезла, я забула про наш конфлікт. Просто насолоджувалась чоловіком та тим, як владно і впевнено він тримає мене в своїх руках. Я повільно почала йти назад, не розриваючи наш поцілунок, щоб ми опинились у вітальні. Дорогою довелось зіштовхнутись з двома стінами, але це було так байдуже… Я повільно опустилась на диван, а Арсен нависав наді мною. В той момент наші рухи вже набирали більше впевненості, а губи горіли від пристрасті. Я витягла його ідеально заправлену сорочку, щоб торкнутися до тіла. І воно було таке ніжне, міцне та сильне, що хотілося зірвати з нього одяг тут і негайно. Арсен не поспішав переходити межу і від цього я аж тремтіла. Так мені хотілося відчувати його по-іншому… Я обійняла його за шию, а чоловік врешті відірвався від моїх губ та своїми, ніби розжарений метал, почав залишати поцілунки на моїх щоках, підборідді, за вухом і спустився нижче по шиї, проводячи губами по моїх ключицях. Хотілося пищати від задоволення, та разом з тим прийшло якесь усвідомлення, що саме з Арсеном все буде інакше. Що це не буде черговий секс без обовʼязків, про який завтра ніхто не згадає. Та зрештою, й ніякого сексу сьогодні у нас не буде. Не повинно бути. Бо саме сьогодні це стане неправильним.

— Що ж…— прошепотіла я майже йому на вухо, — думаю, що цього разу я пробачаю тобі.

— Справді? — Арсен посміхнувся, важко дихаючи, — але я думав, що ми…

— Так, я теж дуже сильно тебе хочу, — я провела пальцями по його торсу під сорочкою, — але давай зробимо початок наших стосунків особливим. Я хочу, щоб все було інакше.

— Для тебе я готовий на все, — чоловік залишив довгий, ніжний, та все ж трохи розчарований поцілунок на моїх губах. Але мені це сподобалось. Нехай теж помучиться.

Після цього я запропонувала йому вина і ми вже разом, обійнявшись, сиділи на дивані та розглядали ялинку, що світилась різнокольоровими гірляндами. Цей момент здавався мені якимось казковим. Я наче була принцесою, що знайшла свого принца. Арсен обіймав мене, грався моїм волоссям, говорив дурнуваті жарти, від яких мені насправді було смішно. І я мабуть вперше в житті почувала себе неабияк щасливою. Мені не хотілося нічого, тільки б кожен вечір проводити ось так, поряд з Арсеном. З чоловіком, якого я, здається, насправді покохала. 
Я не памʼятаю, що було далі… І здається, потім просто заснула. Ще ніколи мій сон не був таким спокійним та міцним. Ми спали в обіймах одне одного, накриті пухнастим пледом. Навіть якби навколо руйнувався світ, мені було б байдуже, адже поряд зі мною Арсен. 
Вранці я прокинулась першою, бо все-таки трохи затерпла шия. Нотаріус мирно спав, його вії легенько тремтіли. І це була найпрекрасніша картина, яку можна було б побачити вранці. То ж я настільки захопилась ним, що забула про все на світі.

— Регіно… ти вдома? — почувся голос тата з коридору та голосно зачинились вхідні двері.