Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Я довго дивилася на фото.
Обличчя Мурата — побите, погляд змучений. Але очі… не зломлені.

— Нам треба знайти його, — сказала я. — Поки не пізно.

Алі кивнув.
— Я вже зв'язався з Хасаном. Він має знайомого в Службі внутрішньої безпеки. Якщо Мурат ще живий — ми його знайдемо.

— А якщо це пастка?

— Тоді ми прийдемо з планом. І не одні.

---

Ми зустрілись із Хасаном в підвалі старої мечеті. Там, де ще з часів Османів ховали таємниці.

— Вони тримають його на базі в Ізміті, — прошепотів Хасан. — Це стара військова частина. Перетворена на приватну тюрму. Там “зникають” всі, хто був зайвим.

— Як нам туди потрапити?

Він кинув на стіл форму охоронців.

— Як журналісти. Ви скажете, що хочете взяти інтерв’ю в затриманого. Все решта — на вас.

Алі подивився на мене.
— Ми справді це робимо?

Я кивнула.

— Він ризикнув собою, щоб ми могли говорити. Я не дозволю, щоб він помер задарма.

---

Ми прибули на базу під виглядом представників міжнародного медіа.
Документи — фальшиві, але зроблені бездоганно.

Охоронці повели нас у внутрішній блок.

— В’язень 27? — перепитала я, удаючи байдужість.

— Нижній рівень. Тільки обережно — агресивний.

> Я ледь стрималась, щоб не скривитись.
Мурат — агресивний? Він просто… зломлений.

---

Коли ми зайшли до камери, він сидів, зв'язаний, з розбитою губою.

— Софія?.. — прошепотів.

Я опустилась перед ним на коліна.

— Ти живий. Ми прийшли.

Його очі блиснули.

— Вони… знали, що я вам допоміг. Але я не сказав, де ви.

— І не скажеш, — Алі дістав ніж. — Бо ми витягаємо тебе прямо зараз.

Але не встигли ми його звільнити, як двері зачинилися з грюкотом.

— Що за… — Алі кинувся до панелі. — Замкнено.

І тоді в динаміках пролунав голос.

— Ну що, діти. Пограли в героїв? Настав час платити.

> Пастка. Це була пастка.

---

— Вони нас відслідкували… — Мурат стогнав. — Із самого початку. Вони знали.

Сигнал тривоги.
Біг кроків за дверима.
Зброя.

Я схопила Алі за руку.

— Є запасний вихід. Хасан казав. Вентиляція!

Ми пробились до люка. Тиснява. Дим.
Мурат ледь тримався, але ми його витягли.

Метр за метром. Кров. Піт. Паніка.

---

І нарешті — свіже повітря.

Ми виповзли з-під сітки старого складу.
Попереду — темна ніч.

Позаду — вогні й крики.

Але ми були вільні. І разом.

> Нас хотіли знищити.
Але ми стали сильнішими.
Ми були вже не просто втечею — ми стали символом.
А символ не вбити кулею.

---