Читати книгу - "Потраплянка для Нортундця , Анжеліка Вереск"

Бігла, петляючи, як могла. Чула, як позаду свистять стріли. Ще одна пройшла поруч, зачепивши край сукні. Серце в п’яти. Ноги ледве рухались. Але я вискочила з лісу.

Селяни стояли, дивлячись на мене як на божевільну. Та й вигляд у мене був — як у втікачки з театру гладіаторів.
 

Я пронеслася повз них, не пояснюючи нічого. Лонггаус. Мета. Порятунок. Наїни не було. Я ковзнула всередину, зачинила за собою двері. Захлинаючись, притулилася до стіни. Треба віддихатися. Треба переодягтись. Треба… І тут двері розчахнулися. На порозі стояв він. Глейв. Мов грозова хмара. Мовчазний. Похмурий. Небезпечний.

— Що сталося? — пророкотів він.

— Ой... нічого! — пискнула я. — Я просто… гуляла, фуух... це ти!

Він не слухав. Підійшов, схопив мене за руки, почав оглядати, відтягуючи рукави, заглядаючи під комір. Я завила:

— Ти що робиш?!

— Я, між іншим, тепер твій чоловік, — огризнувся він. — У тебе могла бути рана. Я мав переконатися.

— З якого... Ти взагалі звідки дізнався?!

Він примружився:

— Забув, ти ж у нас загублена з іншого світу. Пояснюю: ми тепер пов’язані магією. Я відчуваю, якщо з тобою щось трапляється. Поки що слабо. Але все одно. І чим довше ми разом, тим більше я буду відчувати. Твої емоції. Настрій. Біль. Це і є союз. Нерозривний. І так. З іншими ти тепер бути не зможеш. І далеко від мене — теж.

Я відкрила рота. Потім знову закрила. Потім знову відкрила:

— Та це ж... це ж НАСИЛЬСТВО! Емоційна клітка! Я обов’язково позбудуся цієї фігні! МЕНІ ДОДОМУ ТРЕБА, зрозумів?! Там мама хвилюється!

— Можеш кричати скільки хочеш, — похмуро відповів він. — Але це вже всередині. Магія працює.

— А чому я тоді нічого не відчуваю? Ні тебе, ні... емоцій. Може, воно зламалося?!

Він підвів брову:

— Я — маг. Я чутливий до таких зв’язків. Ти — поки що ні. Але це питання часу.

Я втупилась у нього. І чомусь, замість люті, відчула тільки холодний жах. Від того, що все це — може бути правдою.