Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьмак. Останнє бажання 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

659
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьмак. Останнє бажання" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 87
Перейти на сторінку:
дякував мені на колінах.

Натомість батько дівчини втік разом із мародерами, а дівчина, на яку пролилося більшість крові з лисого, обригалася і з нею сталася істерика, а коли я до неї наблизився, то зомліла зі страху. З того часу я у такі історії втручався дуже рідко.

Я робив своє. Швидко навчився — як. Під’їжджав до огорожі села, затримувався під частоколом селищ і міст. І чекав. Якщо там плювали, лаялися та кидалися камінням, я їхав далі. Якщо замість того хтось виходив і давав мені доручення, його виконував.

Я відвідував міста й фортеці, шукав відозви, прибиті до стовпів на роздоріжжях. Шукав повідомлення: «Негайно потрібен відьмак». А потім, зазвичай, було якесь урочище, підземелля, некрополь чи руїни, лісовий яр чи грот у горах, повний костей та смердючого стерва. І було щось, що жило лише для того, аби вбивати. З голоду, для задоволення, з чиєїсь хворобливої волі, з інших причин. Мантикора, виверна, імляк, жагніца, жеритва, перестрах, лєший, вампір, гуль, грайвер, вовкулак, гігаскорпіон, стриґа, з’ядарка, кікімора, віппер. І був танець у темряві й удари меча. І були страх і відраза в очах того, хто пізніше віддавав мені платню.

Помилки? Аякже. Я їх робив.

Але дотримувався принципів. Ні, не кодексу. Я звик інколи кодексом прикриватися. Люди це полюбляють. Тих, хто має якісь кодекси й керується ними, вони шанують і поважають.

Немає жодного кодексу. Ніколи не укладалося жодного відьмацького кодексу. Свій я собі вигадав. Просто. І дотримувався його. Завжди…

Не завжди.

Бувало й так, коли, здавалося б, немає місця жодним сумнівам. Потрібно сказати собі: «Це мене не обходить, це не моя справа, я — відьмак». Потрібно б послухатися голосу розуму. Дослухатися інстинкту, якщо вже не того, що диктує досвід. Або ж і звичайного, найзвичайнісінького страху.

Я мусив послухатися голосу розуму, тоді…

Не послухався.

Думав, що вибираю менше зло. Вибрав менше зло. Менше зло! Я — Ґеральт із Рівії. Якого також звуть Різником з Блавікену.

Ні, Іоло. Не торкайся моєї руки. Контакт може викликати в тебе… Ти можеш побачити…

А я не хочу, щоб ти побачила. Я не хочу відати. Знаю моє призначення, що крутить мною, наче вир. Моє призначення? Воно йде за мною слід у слід, але я ніколи не озираюся.

Петля? Так, Неннеке, здається, відчуває це. Що мене смикнуло тоді, там, у Цінтрі? Як я міг так по-дурному ризикувати?

Ні, ні і ще раз ні. Я ніколи не озирався. А до Цінтри я не повернуся ніколи, оминатиму Цінтру, наче осередок чуми. Ніколи туди не повернуся.

Ха, якщо мої розрахунки вірні, то дитина має народитися у травні, майже на свято Беллетейн. Якщо воно і справді так, то мали б цікавий збіг обставин. Бо Йеннефер теж народилася у Беллетейн…

Ходімо вже, Іоло. Сутеніє.

Дякую, що ти захотіла зі мною порозмовляти.

Дякую тобі, Іоло.

Ні, зі мною все гаразд. Я почуваюся добре.

Цілком добре.

Питання ціни

І

На горлі відьмак мав ножа.

Він лежав, занурившись у змилки й відкинувши голову на слизький краєчок дерев’яної балії. У роті відчував гіркий присмак мила. Ніж, тупий, наче сім нещасть, болісно шкріб його по адамовому яблуку, з хрускотом просуваючись до підборіддя.

Цирульник, із міною митця, який усвідомлює народження шедевра, шкрябнув іще раз, для годиться, після чого обтер йому обличчя шматком лляного полотна, змоченим у чомусь, що могло бути наливкою з дягелю.

Ґеральт устав, дозволив пахолку облити себе цеберком води, обтрусився, вийшов із балії, лишаючи на підлозі сліди мокрих стоп.

— Рушник, пане. — Служник із цікавістю зиркав на його медальйон.

— Дякую.

— Ось одяг, — сказав Гаксо. — Сорочка, штани, підштаники, вамс[20]. А тут чоботи.

— Ви про все подумали, каштеляне. А у власних чоботях я не можу піти?

— Ні. Пива?

— Охоче.

Одягався поволі. Дотик чужого, шорсткого, неприємного одягу до розпареного тіла псував настрій, якого він набув, поки вилежувався у гарячій воді.

— Каштеляне?

— Слухаю вас, пане Ґеральте?

— Ви не знаєте, навіщо все це? Ну, для чого я тут потрібен?

— Не моя справа, — відказав Гаксо, косячись на служок. — Мені належить вас одягнути…

— Перевдягнути, хотіли ви сказати.

— …одягнути й супроводити на учту, до королеви. Надягніть вамс, пане Ґеральте. І сховайте під ним відьмацький медальйон.

— Тут лежав мій кинджал.

— Але вже не лежить. Він у безпечному місці, як і обидва ваші мечі й усе майно. Там, куди ви йдете, ходять без зброї.

Відьмак стенув плечима, обсмикнувши на собі тісний пурпуровий вамс.

— Що це? — запитав, вказуючи на гаптування на грудях.

— Власне, — сказав Гаксо. — А то б я забув. На час учти вас звати вельможним Равіксом із Чотирирога. Як гоноровий гість, сядете праворуч від королеви, таке її бажання. А на вамсі — це ваш герб. На полі злотому ведмідь чорний, що крокує, на ньому панна у шатах блакитних, із волоссям розпущеним і руками піднятими. Ви маєте це запам’ятати, бо хтось із гостей може мати бздик на ґрунті геральдики, таке часто трапляється.

— Ясно, запам’ятаю, — серйозно сказав Ґеральт. — А Чотириріг де розташований?

— Досить далеко. Ви готові? Можемо йти?

— Можемо. Скажіть іще, пане Гаксо, з якої нагоди ця учта?

— Принцесі Паветті виповнюється п’ятнадцять років, за звичаєм наїхало претендентів на її руку. Королева Каланте хоче видати її за когось із Скелліге. Ми зацікавлені в союзі з острів’янами.

— Чому саме з ними?

— На тих, хто з ними у союзі, вони нападають рідше, ніж на інших.

— Суттєва причина.

— Але не єдина. У Цінтрі, пане Ґеральте, традиція не дозволяє правити жінці. Наш король Ройґнер нещодавно помер від моровиці, а королева не хоче собі іншого чоловіка. Наша пані Каланте мудра і справедлива, але король — це король. Той, хто одружиться з принцесою, сяде на троні. Добре було б, якби ним став зацний чоловік. А таких треба шукати на островах. Там твердий народ. Ходімо вже.

На середині внутрішньої галереї, що оточувала мале й порожнє внутрішнє подвір’я, Ґеральт затримався і роззирнувся.

— Каштеляне, — сказав упівголоса, — Ми самі. Кажіть, для чого королеві відьмак. Ви мусите щось знати. Хто, як не ви?

— Для того, для чого й усім іншим, — буркнув Гаксо. — Цінтра така само, як і будь-яка інша країна. Маємо ми тут і вовкулаків, і василісків, та й мантикора знайдеться, якщо добре пошукати. То й відьмак може знадобитися.

— Не крутіть, каштеляне. Я питаю, навіщо королеві відьмак

1 ... 31 32 33 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Останнє бажання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Останнє бажання"