Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер 📚 - Українською

Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер" автора Сергій Оксенік. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 123
Перейти на сторінку:
тобі таке розповів?

— Співробітники. А начальство тоді послало до тебе на цю розмову.

— І хто ж твоє начальство?

— Це я тобі зможу сказати тільки тоді, коли ти погодишся в нас працювати.

Не дипломат, а партизан якийсь. Недооцінив його Губченко, недооцінив.

— Боюсь, ти мене переоцінюєш. То була забавка, зробив собі таку й тобі таку зробив. По дружбі. Це зовсім не те, що будувати прилади. А що вам, до речі, треба зробити?

— Один прилад.

— Слухай, Коміренку, не темни! Як я можу на щось погодитися, не знаючи, про що йдеться. Мені не двадцять років, аби вважати, що я з будь-якою роботою впораюсь, якщо за неї добре платитимуть. — Губченко вирішив удати, ніби роздратувався.

— Вибач, я не можу тобі всього сказати. — Дипломат аж спітнів. — Але це такий прилад, який ти зможеш зробити. Принаймні ніхто інший його не зробить. Він нам дуже потрібен. Я розповідав тобі трохи про мою роботу… Ну от…

«Ну от! — подумав Губченко. — Тепер він знову почне говорити про свою роботу». Втім, це вже обіцяло бути не таким занудним, як тоді в кав’ярні.

— Ну от… — повторив партизан. — Вона, як я казав, досить успішно просувається. Може, навіть надто успішно…

— Як це?

— Ну, дещо почало виходити з-під контролю. Ми не знаємо, що може статися. Розумієш, не хочеться випустити джина з пляшки.

— Ого! Аж так серйозно?

— Не знаю… Може бути серйозно. Тобто нам треба все прорахувати, зрозуміти, куди нас може привести подальша робота.

— Так, а я тут до чого?

— Ну, виникла така ідея, щоб ти зробив прилад, який зможе прорахувати всі можливі прогнози. Розумієш?

І Губченко зрозумів. Спина його вкрилася холодним потом. У ногах він відчув слабкість. Здалося, що в повітрі закінчився кисень.

Він підвівся й підійшов до вікна. Потім сів на стіл. Знову підвівся. От і все. Недаремно кажуть, що ідеї літають у повітрі. Його ідея вже спала на думку іншим. А це означає, що її ще хтось реалізує. Ну й хай. Ще побачимо. В одному Губченко ні на мить не засумнівався: він твердо знав, що не виконуватиме цього замовлення й не зробить для них — хоч би ким вони були й хоч би які гроші пропонували — ще однієї МГ.

4. Лісовий роман

Точний вислів

Коли повернувся Івась, Марічка сиділа навпочіпки, притулившись спиною до ступи.

— Я ж тобі сказав не вилазити! — невдоволено мовив він.

— Тебе так довго не було, в мене ноги заніміли. А тут нікого взагалі немає — ніхто не потрапить сюди.

Івась подивився на сонце. Воно стояло високо в небі, прозирало зайчиками крізь мереживо з раннього листячка.

— Полетимо по видному? — запропонувала Марічка.

— Та від кого нам критися! — погодивсь Івась.

І вони полізли до ступи. Спершу він підсадив дівчинку, а потім поліз і сам. Та не встиг торкнутися дерев’яної стінки, як вона ніби здригнулася.

— Тихо, тихо, твариночко! — Марічка ніжно погладила ступу.

Івась обережно заліз до ступи, й вони полетіли. В небі ступа поводилася нервово — сіпалася, зненацька нахилялася. Вони ледь не загубили рогача. Були напружені й знервовані самі. Тільки як побачили хати свого села, трохи заспокоїлись. Але надто рано.

Уже й приземлилися на порожнє подвір’я Лисого, Івась висадив Марічку, а коли спробував вилізти сам, ступа раптом повалилася на бік і покотилася подвір’ям — прямо до рогу. Ще мить — і йому просто відріже голову. Й нічим зарадити він не міг, його крутило в ступі, він бився головою об землю й, схоже, був уже непритомний.

Марічка блискавкою кинулася навперейми, опинилася між стіною хати й ступою. Не було в неї ні таких сил, ні такої маси, щоб зупинити ступу. Просто замість одного мертвого буде двоє. Однак їм пощастило. В останню мить ступа зачепилася за горбок, розвернулася й відкотилася вбік.

Нижня половина Івася була в ступі, а верхня лежала на землі, очі безтямно дивилися в небо. Марічка стояла така ж бліда, як і він, не в змозі поворухнутися.

— А я бачила, як ви прилетіли! — радісно вигукнула, вбігаючи на подвір’я, Наталочка. — Ох же ж і дістанеться вам!

— А де всі? — подав голос Івась, і Марічка скрикнула:

— Ти живий!

— Мені здається, — роздумливо сказала Наталочка, — що він живий.

Вони удвох заходилися витягати Івася з поваленої ступи. Втім, допомоги від них було не багато. Радше вони заважали йому.

— Облиште! — суворо сказав він.

І коли дівчатка ображено відійшли від нього, виліз зі ступи, спробував випростатися на повен зріст, але заточився й схопився рукою за гілку яблуні, щоб не впасти.

— Це в тебе просто голова закрутилася! — пояснила йому Марічка. Мабуть, їхній політ не лишився поза увагою, бо вже прибіг Лисий, а за ним — Вухань.

Марічка стрибнула Лисому на руки й розплакалася. Та ще й так гірко, так винувато — ну як її сварити! Лисий гнівно подивився на Івася, мовляв, ти бачиш, до чого довів дитину. Та й справді — Івась старший, уся вина — на ньому. Лисий, як і всі інші, розумів, що мала була просто знаряддям у руках брата. Без неї він би нікуди не долетів, та й не повернувся б, можливо.

Аж ось і Леля, захекана, злякана. І прожогом до Марічки.

— Ти ціла? Все гаразд? — обмацала голову, плечі, руки.

Тоді до Івася.

— Голодний? Навіщо ви перекинули ступу? Нічого не сталося? Ходімте поїсте, хутенько!

— Ну, ти й… той… — висловився й Вухань з осудом, але водночас і з захватом. Однак Леля вже тягла Марічку та Івася до хати. Лисий підібрав рогача, мітлу, вставив рогача в отвори внизу ступи, поставив її дном на землю, а потім поніс додому.

Коли їх не було, думав, уб’є. Потім підбирав слова: як буде шпетити Івася й дорікати Марічці, що вона з ним нечесна. А зараз відчував, що всі ті слова кудись поділися, не міг згадати жодного. В голові нічого кращого за те, що сказав Вухань, не було. Повернулися, дякувати лісу. Живі, здорові й неушкоджені. Голодні, щоправда. Ну, то нічого, їх Леля зараз натовче їжею під горло. Дихати не зможуть.

Добрий апетит — велике діло

За столом Марічка справді наминала так, ніби поставила собі за мету напхапти живіт на тиждень. Івась і той менше їв. Він, щоправда, теж не сидів без діла, але відкушував потрохи, й це давало йому можливість розповідати про те, що було. Розповідав він неквапливо, дуже детально, навіть дещо байдужим тоном, кожному хотілось урвати й спитати, чим усе

1 ... 31 32 33 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"