Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

230
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 94
Перейти на сторінку:
молоді жінки, яких я тоді погано роздивився. Старий сказав:

— Гаразд… Я думаю, все добре. Заходь.

Щойно я увійшов, старий джентльмен сам замкнув двері, зачинив їх на засув і звелів молодим чоловікам із рушницями зайти в кімнату; всі попрямували до великої вітальні з новим картатим килимом на підлозі й зібралися в кутку, щоб їх не було видно із фасадних вікон (у боковій стіні вікон не було). Піднявши високо свічку, все почали мене роздивлятися і говорили при цьому: «Ні, він не з Шепердсонів, у ньому нема нічого шепердсонівського».

Потім старий сказав, що я, певно, нічого не матиму проти обшуку, — він не хоче мене образити, а лишень перевірить, чи не маю я зброї. Він не став нишпорити по кишенях, а лише провів руками поверх одягу і сказав, що все гаразд. Він звелів мені не соромитись, бути, як удома, і розповісти, хто я такий, але тут втрутилася старенька:

— Бог з тобою, Сауле! Бідолаха промок до нитки, а може, ще й голодний. Як ти думаєш?

— Діло кажеш, Рейчел, — відповів сивий джентльмен; а сам я про це і думати забув.

Тоді старенька сказала:

— Бетсі (це негритянці), біжи-но принеси йому, бідолашному, щось перекусити, та хутчіш! А ви, дівчата, йдіть розбудіть Бака і скажіть йому… Ага, ось і сам Бак… Візьми цього чужого хлопчика, Баку, зніми з нього мокрий одяг і дай щось своє, сухе.

Бак на вигляд був мого віку — років тринадцять-чотирнадцять чи близько того, хоча трохи вищий за мене. Він був у нічній сорочці, весь скуйовджений. Хлопець вийшов, позіхаючи та потираючи кулаком очі, а другою рукою тягнув за собою рушницю. Він запитав:

— Хіба Шепердсонів тут не було?

Йому відповіли, що це була хибна тривога.

— Ну, добре, — сказав він. — А якби припхалися, я б хоч одного, та пристрелив.

Усі засміялися, і Боб сказав:

— Та де тобі, Баку! Вони встигли б з нас скальпи зняти, доки ти там з ліжка злазив.

— Звісно, бо мене ніхто не покликав, просто свинство якесь! Ніхто про мене не подумає — так я ніколи себе показати не зможу.

— Нічого, Баку, — сказав старий, — ще встигнеш себе показати! Усьому свій час, щоб ти навіть не сумнівався. А тепер іди, роби, що мати звеліла.

Ми з Баком піднялися нагору до його кімнати, він мені дав свою сорочку, куртку та штани, і я все це вдягнув. Доки я переодягався, він запитав, як мене звати, але не встиг я відповісти, як він сам заходився мені розповідати про сойку та кролика, яких спіймав у лісі позавчора, а потім запитав, де був Мойсей, коли згасла свічка. Я відповів, що не знаю, навіть ніколи про це не чув.

— Ну, то вгадай, — каже він.

— Та як я можу вгадати, — відповідаю, — коли вперше про це чую?

— А здогадатися ти не можеш? Це ж дуже просто.

— А яка була свічка? — запитую я.

— Та яка різниця? — відповідає він.

— Не знаю, де він був, — кажу я. — Ну, скажи: де?

— У темряві, ось де!

— А якщо ти сам знав, то нащо мене запитував?

— Та це ж загадка, невже не розумієш? Скажи, ти довго збираєшся в нас гостювати? Залишайся назовсім. Ми з тобою непогано повеселимося, уроків у нас зараз немає. А в тебе є собака? В мене є; кинеш у воду тріску — він стрибає і дістає. Ти любиш у неділю причісуватися і ще займатись різними дурницями? Я, звісно, не люблю, але мати мене примушує. Чорти б забрали ці штани! Певно, треба вдягнути, тільки не хочеться, — така спека! Ти готовий? Ну, добре, ходімо, старий.

Холодний кукурудзяний хлібець, холодна солонина, свіже масло — ось чим мене пригощали внизу, і нічого смачнішого я ніколи в житті не їв. Бак, його мама і всі решта курили коротенькі люльки, крім двох молодих дівчат і негритянки, яка вийшла з кімнати. Усі курили і розмовляли, а я їв і теж розмовляв. Обидві дівчини сиділи, загорнувшись у ковдри, із розплетеним волоссям. Усі мене розпитували, а я їм розказував, як ми з батьком і з усією родиною жили на маленькій фермі в Арканзасі, в самій глушині, і як сестра Мері Енн втекла з дому, вийшла заміж і більше ми про неї нічого не чули, а Білл поїхав її шукати і теж зник безвісти, а Том і Морт померли, і більше нікого не лишилося, крім нас із батьком, і він так і зачахнув від горя та клопотів. А після його смерті я зібрав пожитки, які були, бо ферма була не наша, і попрямував угору по ріці пасажиром на палубі, а потім звалився в річку з пароплава; ось так я і потрапив сюди. Вони мені сказали, що я можу в них жити, скільки мені заманеться. Тим часом почало світати, і всі розійшлися по своїх спальнях, і я теж пішов спати до кімнати Бака. А коли вранці прокинувся, то — це ж треба! — зовсім забув, як мене звати. Я лежав десь годину і все намагався пригадати, а коли прокинувся Бак, запитав у нього:

— Баку, ти вмієш писати?

— Умію, — каже він.

— А от як моє ім’я пишеться, певно, і не знаєш.

— Знаю не гірше, ніж ти сам, — гордо відповідає Бак.

— Добре, — кажу я, — скажи.

— Д-ж-о-р-д-ж Д-ж-е-к-с-о-н. Бачиш, я знаю! — каже він.

— Правильно знаєш, — погодився я, — а я думав, що не знаєш. Не таке це ім’я, щоб його кожен міг правильно написати, перед тим не вивчивши.

Я й сам записав його потай: раптом запитають, як воно пишеться, то я і відтарабаню без зупинки, наче для мене це звична справа.

Сім’я ця була дуже хороша, і дім теж був дуже хороший. Я ще ніколи не бачив у селі такого гарного будинку, так добре обставленого. Вхідні двері зачинялися не на залізний засув і не на дерев’яний зі шкіряним ремінцем, а треба було повертати мідну круглу ручку, точнісінько як у міських будинках. У вітальні не було жодного ліжка чи чогось схожого на ліжко, а навіть у місті в багатьох вітальнях стоять ліжка. Камін був великий, викладений внизу цеглою; а щоб цеглинки завжди були чисті, їх поливали водою й терли іншою цеглиною: а іноді їх покривали, за міською модою, шаром червоної фарби, яка називається «іспанська коричнева». Таган був мідний і такий великий, що й колоду витримав би. Посередині камінної дошки стояв годинник під склом, і на нижній половині скла було намальоване місто з кружальцем

1 ... 31 32 33 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"